Нардепка

– Та що ти, стара курво, мелеш! – спаленiла Милоська. – Та я тебе зараз як перетягну штахетиною, то й ноги задереш!

І, потверджуючи щирiсть своiх слiв та злу-презлу лють, пiдбiгла до плота, вхопилася руками за штахету, смикнула ii, а та, чорти б ii узяли, струхлявiлою була, й за мить лежала Милоська навзнак у вуличнiй курявi, сама задерши ноги i скавулячи з болю та досади.

– Бог все видить! – прорекла баба й поволеньки закрочила до свого двору.

Перед хвiрткою зупинилася, оглянулася на Милоську, котра все ще корчилась на дорозi, поойкуючи, зiтхнула й проказала сама до себе:

– Яке йшло, пiд таке й лягло…

6

Про кляту цю пригоду не обмовилась Милоська нi словом нi Степановi, анi батьковi з матiр’ю.

Молоде-дурне! Якби ж знала, що з того утаення вийде!..

А вийшло он що: роздягнулась увечерi, а Стьопка й вирячився.

– А що це у тебе за синець на задницi?

Затрусило його, аж зуби зацокотiли дрiбко-дрiбко, а очi кров’ю набрякли.

Милоська й губи не встигла розтулити, як вiн – з кулаками.

– Ой! – верескнула.

– Де, падлюко, шлялася?

Та й – хрясь!!! – в перенiсся.

Потемнiло Милосьцi в очах, як ото електрику несподiвану вимкнуть.

Як прояснилось, побачила: лежить Стьопка посеред хати, з носа в нього кров юшиться, а над ним мати Милосьчина з вазою кришталевою стоiть i горланить:

– Я тобi покажу, як до моеi донi руки простягувати! Як покажу, то ноги протягнеш!

А Стьопка скавулить псом недобитим:

– Повiшусь! Повiшусь, гади ви такi!.

7

Наступного дня потрусини мали бути, але куди там!.. Якi потрусини? Милоська з носом перебитим лежить, а зятька й слiд простиг – ще вночi звихрився…

Смiху й пересудiв було на селi i до зими, i цiлу зиму, тiльки пiд весну забуватись людям ця пригодонька стала, та й то як зiйдуться двi чи три кумасi поплескати язиками, то вже ж неодмiнно хоч кiлькома словами, а згадають: «Ну, що там Дизьова Милоська? Замужем чи вже у розводi?»

Не лишалося Милосьцi нiчого кращого, як вивтiкати од глузувань та насмiшок людських до мiста.

Ех!.. а було ж послухай батька з матiр’ю!..

8

Влаштувалася на фабрику, дали iй спецiвку i папiрця на поселення в гуртожиток. Прийшла поселятися, а комендант – навiдрiз:

– Мiстов нету!

– Як же нема? – тицькае Милоська йому папiрця. – Та мене ж послали!

– Куда?

– До вас, ось i направлення.

– Можешь подтiреть iм коi-чьто! – розлютився комендант.