Тріщини

– А чому… – Марiя нарештi здобуваеться на слово, але одразу ж i вмовкае: думки, та нi, лише обривки думок, неяснi, безладнi, протирiчнi обривки думок розпалюють мозок i уяву, а зволодати з ними iй незмога.

Текля завважуе ii даремнi потуги хоч щось, хоч що-небудь, хоч якось заперечити, i ii це тiшить. Тiшить не тому, що мае можливiсть хизуватися власною зверхнiстю, нi, – тiшить тому, що вона знае, чого хоче, i знае, як того домогтися, а теперiшня Марiiна розгубленiсть тiльки посвiдчуе: все так i буде, треба тiльки довести цю розгубленiсть до найвищоi точки – тодi це дiвчисько стане пiдвладною у всьому й чинитиме все, чого забажае вона, Текля… Марiя ще зовсiм юна, ще зовсiм дурненька, ще зовсiм недосвiдчена, вона щойно випала з домашнього кубельця, з неi, наче iз кавалка м’якоi глини, можна лiпити все що захочеш.

Марiя нараз вiдчула страх вiд того Теклиного погляду – темнi очi нiби пронизували ii наскрiзь…

…та нi, це менi приверзлося… Це, мабуть, вiд того, що Текля тут, серед хатнього затишку, зовсiм не така, як на службi… На службi Текля – сама тiльки зосередженiсть i неприступнiсть, а в цiй пiжамi i з цiею чашечкою – вiдверта, щира, своя нiби… Немов подруга, старша, досвiдченiша подруга…

Текля помiтила цi мигцевi перемiни, та iх i не важко було помiтити – якщо ти не слiпець! – на Марiiному обличчi: дiвчисько ще, дитя, навiть нiчого утаiти не вмiе…

– А спечно, чи не так? – спитала раптом i, поставивши фiлiжанку на край журнального столика, дiстала з кишенi хустинку, змахнула бiсеринки вологи з чола.

– Авжеж, – кивнула Марiя.

– То чом би нам не прогулятися? Чом би не зробити вечiрнiй променад? – пiдморгнула Текля змовницьки.

І, не чекаючи вiдповiдi, пiдвелася:

– Ось я лишень перевдягнуся…

Не встигла Марiя й вуста розвести, а Текля вже зникла в дверях сумiжноi кiмнати – там, здогадалася, спальня.

… справдi, пiт ллеться, наче струмком, ще пiвгодини – i хоч роздягайся… Текля це гарно придумала, о такiй порi на вулицi просто чудово: нiяких тобi черг, нiякоi штовханини, парочки на лавочках…

– Я вже! – постала Текля перед Марiею в простому, недорогому, але добротно пошитому платтi – з глибоким декольте, з широкими рукавами, воно було приемне оку.

Так-так, смак Теклi нiколи не зраджуе! З нею по вулицi буде йти, нiби зi старшою сестрою: бiльше тридцяти зараз iй нiзащо не даси. Того й дивись, що кавалери зачнуть липнути.