Мертвому півню фагот не потрібен

Але ниньки Юджiн iз чистим сумлiнням радо привiтав би кого завгодно, навiть нечистого[40 - Зрештою, помiтноi рiзницi мiж комiсаром i дияволом увiч не спостерiгалося.].

Хоч Пад Люка i звик до запопадливостi перед його персоною, та все ж йому вистачало в головi оливи не брати на вiру щирiсть подiбних виявiв. Тож не дивно, що неймовiрна люб’язнiсть, яка свiтилася на Юджiновому обличчi, видалася йому пiдозрiлою, тим паче, що Старий Ірландець нiколи ранiше явною улесливiстю не грiшив i обмежувався у стосунках з комiсаром лише сухою, сказати б чисто формальною, ввiчливiстю.

Пад Люка нервово мотнув головою. Його великi банькатi очi неспокiйно забiгали, гарячкувато вишукуючи пояснення незвичнiй поведенцii Старого Ірландця, однак нi за що пiдозрiле зачепитися комiсаровому погляду не вдавалося. На те ж, що у пивницi немае жодного вiдвiдувача, збентежений Пад Люка, хоч як це фантастично не виглядае, чомусь не звернув абсолютно нiякоi уваги.«Щось тут не те, – подумав вiн. – Схоже, цей клятий виродок, ця iрландська почвара замислив якусь каверзу!»[41 - До речi, якщо справа стосувалася рядових каiруанцiв, iнших слiв, окрiм «виродок» та «почвара», у його лексичному запасi не вiднаходилось.

Проковтнувши слину, Пад Люка пройшовся залою i мовчки усiвся за столиком навпроти Юджiна.

– Вiскi? – улесливо звiв брови господар.

Пад Люка кивнув.

І поки Юджiн, квапливо метнувшись за шинквас, видобував з холодильника пляшку та протирав серветкою склянку, ще раз обвiв доскiпливим поглядом пивницю.

Лише тепер, та й то не одразу, до нього дiйшло, що пояснення своему «Щось тут не те…» треба шукати в незвичному для цього мiсця, та ще й такоi пори, безлюддi.

– Що за хурня? – упiвголоса пробелькотiв Пад Люка, нервово пригладжуючи спiтнiлою долонею коротенького чубчика. – Юджiне, де усi цi виродки подiлися?

– То ви нiчого й не знаете? – опечалено поморщив лоба Старий Ірландець.

– А що? – нащуривши вуха, подався вперед Пад Люка.

– Поперлися до О’Негрi, – проказав Юджiн понурим голосом та, одвернувши голову, мiцно стис зуби i застиг, дивлячись кудись у порожнечу.

Пад Люка засовався на стiльцi i ще бiльше подався вперед.

– Якоi хури?

– Подивитись на прибульця, – тихо, ледь зворухнувши губами, озвався Старий Ірландець.

– Якого ще прибульця? – сторопiв Пад Люка.