Царівна Нефрета

Вiн здер глиняну печатку зi засувок священних дверей i сказав майже пригаслим голосом:

– Нитки – зiрванi, печатка – зламана.

Дуже довго пробував Іненi в запертi «Святая святих». Священики почали вже споглядати неспокiйно один на одного. Вони чекали, поки Сатмi не промовить перший, але вiн стояв непорушно. Його дух полинув за Іненiем i залишився там за святими воротами.

Тепер вони вiдчинилися знову i в них показався Іненi, тримаючись за iх бiчнi стовпи. Вiн вiдчинив дверi з великим трудом на те тiльки, щоб знову щезнути у «Святая святих».

За якийсь час вiн з’явився вдруге. З його обличчя, що легко тремтiло, вичитав Сатмi, що його сили ослабли. Пророк мусив напружити всi своi сили, щоб руками, якi судорожно тремтiли, докiнчити обряду i знову запечатати дверi.

Сатмi вiдчував, як безсильне тiло його вчителя стало вдвое таке тяжке в його раменах. Тутмос – завсiди чутливий для iнших, хотiв йому помогти. Вiн, як стара зажурена жiнка, нахилив свое оголене широке обличчя до звислоi голови старця i додав йому заохоти.

Притримував його, коли той мусив переходити через високi сходи i пiдносив уверх брови на знак, що сам мучиться.

Помiч не була велика. Навiть кремезний Сатмi небавком охляв. Коли Тутмос i Сатмi опинилися на мить за плечима старця, Тутмос торкнув легенько лiктем сусiда i моргнув на нього. Пiд колюмною серед рiжних жiночих голов пiзнав Сатмi темну голову Нефрети. Вона пiднеслася навшпиньки i сперла своi рамена на плечi жiнки, що стояла перед нею. Нефрета стежила за довгим рядом учителiв та учнiв, що минали ii, поки не вiднайшла очей Сатмiя.

Тутмос сидiв довго в Іненiя. Пророк передавав йому все, що вiдкрило йому божество, i коли таемниця стала прилюдна, всi врадувались: божество наказало закiнчити вiйну i заключити мир.

Коли Тутмос, гордий своею мiсiею, вiдiйшов вiд пророка, Сатмi хотiв вiдвiдати вчителя.

Карлик заборонив йому входити до старця, мовляв, Іненi занадто втомлений i потребуе вiдпочинку. Невдовзi пiсля цього побачив Сатмi, як карлик впустив до Іненiя з переляканою мiною, ввесь скоцюрбившись, – малого i як мумiя засохлого старця Суаамона.

Суаамон мав славу людини, що розпоряджае таемними силами, якi можуть дiяти, коли треба втримати пригасле життя, вилiкувати недугу, втишити бiль чи навiть спричинити смерть. Його всi боялись i по змозi виминали його.

Босий Суаамон iшов зi спущеними очима по кам’янiй долiвцi, тримаючи в руцi звиток, загорнений у чисту хустину, яку притискав до грудей.