Царівна Нефрета

Одна плита розкололась i таки не можна було ii вiдсунути вiд стiни. Йому вдалося пiсля трудiв трохи пересунути, причому один ii рiг надломився. Повстала щiлина, крiзь яку треба було протискатися дуже обережно. Райт був високий i не мiг легко пролiзти вузьким отвором. Наомацьки просунувся на кiлька крокiв уперед, поки щось його не зупинило. Зрозумiв, що це камiнний бльок, в якому можна було доглянути вузеньку жолобину, завузьку для його особи. Райт вiдсунув вiдлам скали i почав, як вуж, повзти, зовсiм забуваючи за небезпеку на випадок, якби цiла скала рушилась iз мiсця.

Вiн сам собi дивувався, як це йому вдалося обминути перепону, що виглядала на непролазну стiну.

Черевиком зачепив за щось, iнстинктивно сховав ногу. Почув за собою тихий шелест, а не голосний удар. Потиснув лiхтарку i побачив, що кам’яна скала, пiд якою вiн саме пролiз, зсунулася легенько на землю. Вихiд загородила йому каменюка, яка мабуть зовсiм випадково зiйшла зi свого мiсця. Райт зрозумiв, що не мае поворотноi дороги. Все ж його смiливiсть була бiльша, нiж хист зрозумiти свое дiйсне становище.

Його бiльше цiкавило те, що е перед ним, нiж те, що вiн залишив за собою.

Посунувся вперед. Тепер вiн опинився у малiй коморi, вимальованiй так само, як iншi. По обидвох боках низьких i вузьких дверей стояли двi однаковi статуi. Вони зображували Нефрету, яка сидить у бiлому, вузькому одягу. У лiвiй руцi, яку мiцно притискала до тiла, вона тримала квiтку лотосу. Велика чорна перука прикрашувала ii голову. На запорошенiй долiвцi видко було слiди голих нiг.

На пiдставi статуi зiв’ялi квiти – останнiй привiт вiд живих.

Крiзь щiлину дверей заблищала золота огорожа саркофагу. На ньому чергувалося iмення Нефрети у туркусово-синьому кольорi з символом життя – на доказ, що час не може порушити непроминальности ii iснування.

Минала година за годиною, i Райт вiдчував тiльки ii прияву, насолоджувався свiдомiстю, що осягнув бажану цiль. Здавалося, що ввесь змiст його життя лежить там за бандажами, що оперезували висушене, бездушне тiло царiвни Нефрети, сховане у помальованiй домовинi десь там за тою кам’яною статуею, за близькою стiною.

Чи тепер не було йому вже все байдуже? Вернутись назад i так уже не мiг – не бачив виходу. Нiхто не бачив, як вiн входив до цього гробу. Лорд був занадто зайнятий власними роботами. А Мерi? Вона розсталась iз ним у не дуже приязному настрою. Коли вона гнiвалася, тодi вмiла три днi зазначувати демонстративно свое невдоволення.