Царівна Нефрета

Вiн вiдчував, що у станi такого неспокою вiн не зможе далi йти i навiть не повинен цього пробувати. Щойно тодi, коли зовсiм успокоiться i освоiться з новим настроем, вiн зможе продиратися до мiсця вiчного спочинку тих, що його звали до себе.

Його внутрiшне схвилювання було вiдповiддю на цей поклик.

Небуденна поведiнка Райта звернула увагу Кернервона. На запити про те, як iде його розкопна праця, вiн вiдповiдав коротко i байдуже, так наче те все, що вiн знайшов, знав уже вiддавна. Виглядало так, що вiн тiльки з великим зусиллям може вiдiрватись вiд своiх думок, вiдповiдаючи:

– Прошу вас не йти далi, як до пункту, де я нинi зупинився.

Я зазначив це мiсце дерев’яною табличкою.

Кернервон кивнув згiдливо головою.

Але коли вернувся з поля, застав Райта на тому самому мiсцi: зiгненого, з лiктями на колiнах i зi схрещеними руками. Широко розплющенi очi дивилися переляканi i непорушнi. Довкола уст зарисувалися гострi лiнii, наче старечi зморшки, Райт не помiтив Кернервона.

Кернервон поглянув на нього уважно, зробив рух рукою, мовби мав намiр прокинути його зi сну, i врештi попрямував до виходу. При виходi ще раз оглянувся, знизав плечима i сказав «дивне».

Коли Кернервон дiйшов до мiсця з рисунком священика, вiдразу звернув увагу на схожiсть. Вiн не розставався нiколи зi своiм фотографiчним апаратом i магнезiею. Не мiг стриматись, щоб не зробити зараз знимки з дивоглядного рисунку, маючи намiр прирiвняти його пiзнiше з фотографiею Райта. Райта вразила iмовiрно оця схожiсть.

Кернервон мав таке вражiння, мовби вкрав чужу рiч.

Нiч провiв Райт спокiйно. Вiн освоiвся з тим, що побачив. Хвилювання ослабло. Вiн був уже рiшений копати далi. На другий день зранку ввiйшов у заглибину, не глянувши навiть на стiннi рисунки i на свого двiйника i посунувся до пригробноi комори, що була виповнена домашнiми статками; вони вистачили б на обстанову малоi кiмнати. Не було сумнiву, що вiд часу походу нiчого тут нiхто не рушив. До того злодii не могли лакомитися на такi звичайнi предмети, шукаючи за коштовностями.

Вартiсть лежала тут не у матерiалi, а в його виконаннi.

Не було нiяких слiдiв, щоб хтось порушив тi предмети, складенi тут без спецiальноi дбайливосте. Свiтло фарб збереглося i навiть такий вразливий матерiал на впливи часу як шкура, виглядала зовсiм свiжа. Можливе, що земля мала тут винятково сприятливi прикмети. Приладдя, що його вживали для плекання краси, було дуже багато.