Ігри долі

Його теплi губи торкнулися ii щiк, якi зараз же зашарiлася, чи то вiд задоволення, чи вiд сорому, вiдомо тiльки iй. Добре, що Нiколас в темрявi не побачив ii реакцii, а то б вона його дуже здивувала. Їi губи легенько привiдкрилися, чекаючи, що iх також поцiлують, але цього не було. Натомiсть Нiк вiдiйшов вiд Анi i вже намiрився iти геть. Отямившись, Аня хотiла крiзь землю провалитися. Чого вона сподiвалася? Не бути ii мрii реальнiстю. Нiколи такий чоловiк, як Нiколас Харт, не буде з такою дiвчиною, як вона. Нiколи iй не бути поряд з коханим чоловiком.

Сльози готовi були от-от политися з ii очей, комок застряг у горлi, не даючи iй вiльно дихати, а страх, що вона розлучаеться з коханим полонив ii тiло.

Аж тут Нiколас, роблячи крок, щоб iти геть, повертаеться до неi i питае, чи не зайнята вона завтра вечером, можливо, вони могли б знову зустрiтися…

– Я думала, що помру, бачачи його спину, а потiм, мало не померла вiд задоволення, – продовжувала свою розповiдь Аня.

Пролунала пауза, в якiй наша героiня зробила ковток кави i блаженно зiтхнула, коли вiдчула як рiдина змочила ii пересохле вiд розмови горло.

– Менi здаеться, що у цю хвилину я була ладна до нього пiдбiгти i розцiлувати. І ти не уявляеш, як менi важко було цього не зробити. Я тiльки легенько кивнула головою у знак згоди i тихенько, щоб вiн не почув, як тремтить мiй голос, промовила: «Було б непогано», – продовжувала свiй монолог Аня, вимовляючи кожне слово i супроводжуючи розмову вiдповiдними жестами.

Коли емоцii вщухли i Аня заспокоiлася, вона нiби заново переживала цю iсторii, хотiла закiнчити розповiдь, але Оксана ii зупинила:

– Дальше можеш не розповiдати, я й так здогадуюся.

Ти цiлу нiч не могла заснути, думаючи про майбутне побачення i прокручувала у головi минуле. Ти вже навiть вирiшила, у чому ти пiдеш одягнена. Але мушу тебе розчарувати, без мого «фейс-контролю» ти навiть з квартири не вийдеш. Зрозумiла?

– Слухаюся! – жартiвливо мовила Аня, приклавши руку до голови, як роблять це солдати в армii, вiддаючи честь старшому по званню чи виконуючи iхнi накази.

VII

Побачення проходили одне за одним, скрiплюючи уже iснуюче почуття у Анi i зароджуючи щось на подобi кохання у Нiколаса. На роботi усi вже здогадалися, що вони зустрiчаються. І зi спiвчуттям дивилися на Аню, «наiвна дiвчина навiть не знае, що на неi чекае» – думали вони. Але вголос нiчого не говорили. Тiльки одна з колег заговорила про це з Анною, але та вiдкидала всi звинувачення.