Контрольний укол

Решта менi дiсталася вiд матусi, заляканоi життям жiнки, вiдгородженоi вiд нього могутнiм муром – своiм чоловiком i моiм батьком, та абсолютно безпорадною без цiеi фортецi.

Мое народження, як i мое подальше життя, було зумовлене моiми батьками. Я, звичайно, мiг чинити якiсь самостiйнi дii, а вiрнiше, жалюгiднi сiпання, але, немов квiтку в горщику, вони могли переставляти мене, як iм заманеться, будь-коли i будь-куди. Отже, долю мою було вирiшено, i тому, коли настав мiй час, мене «вступили» до iнституту. Звичайно ж, медичного, хоча пiсля постiйних методичних зусиль батька пiдготувати мене до чорновоi лiкарськоi роботи, викоренивши в менi природну гидливiсть, – у мене виробилася стiйка огида до… самоi медицини.

Але нiчого не вдiеш – довелося пiдкоритися i вчитися. Найдивовижнiше в цьому було те, що якось поступово i непомiтно це заняття стало менi навiть подобатися. Особливо процес встановлення дiагнозу, коли за певними ознаками, симптомами, за результатами обстеження i дослiдження можна було визначити конкретну хворобу. Це чимось нагадувало моi улюбленi детективи.

Пiсля закiнчення iнституту я влився в найбiльшу лiкарську братiю, що зветься терапiею, – робочу конячку медицини. Це вона везе на собi основний вантаж повсякденноi роботи, хоча i вважаеться непрестижною i непристойною у цiй галузi. Але вважаеться, до речi, лише так званими вузькими спецiалiстами, що займаються проблемами, скажiмо, суто лiвого пальця правоi ноги або хворобами носа, далi якого вони нiчого бачити i чути не хочуть.

На роботу мене направили в iнше мiсто, але батько, на подив, незважаючи на поминальнi голосiння моеi матерi, не став чинити цьому опiр, вирiшивши, напевно, вiдпустити мене в самостiйне плавання в надii, що життя навчить чому-небудь тямущому. Так я опинився наодинцi з цим самим життям.

Якщо до мого портрету, який вже почав вимальовуватися у вашiй свiдомостi, ви додасте мое напружене обличчя в очiкуваннi черговоi пакостi вiд долi та великi роговi окуляри на довгому носi, за якими ховаються розгубленi очi, то у вас вийде досить точне уявлення про мене.

РОЗДІЛ 1

Гуртожиток медпрацiвникiв, куди мене влаштували, видiливши як лiкарю окрему кiмнату, був схожий, мабуть, на всi гуртожитки, та суттево рiзнився вiд домашнiх умов, де я перебував до цього часу. Та, кинутий у воду, я змушений був навчитися плавати. Розiпхавши сяк-так свое збiжжя, вранцi наступного дня, прихопивши документи, я вирушив на роботу.