Контрольний укол

Гарний привiд – покласти ii в лiкарню, а там… Ця його двозначна фраза: «Докторе, як ми i домовилися,» – про що? Про ефективне лiкування тещi? Навряд чи. Старенька в це не вiрила. Далi. Хто цей таемничий доктор? Та нi! А як же заповiдь: «Не нашкодь!»? – вiд обурення я навiть сiв на лiжку. – Такого не може бути!» – але факт був фактом, його не заперечиш.

Історiю ii хвороби менi потiм усе-таки вдалося проглянути. Там чiтко були розписанi й стадii кризу, й етапи лiкування. Все правильно. Звичайно, i повинно бути написано правильно.

А раптом робили не те, що потрiбно, або не робили того, що потрiбно? Але хто мiг на таке пiти?

В одному детективi менi запам'яталася фраза знаменитого сищика: «Я отримую грошi за те, що пiдозрюю тих, кого нi в чому запiдозрити не можна». Отже, будемо пiдозрювати всiх. Хто у нас е з лiкарiв? Завiдувач – Вiктор Тихонович, Ігор Петрович, я, ну себе я вiдразу викреслюю. Надiю Миколаiвну теж, вона – жiнка, а мова йшла про чоловiка. Хоча смерть настала саме на ii чергуваннi.

Та й звернутися «докторе» можна i до жiнки-лiкаря! Нi, як пiдозрювати всiх, так усiх. Почнемо, мабуть, з Ігоря, з ним я бiльше спiлкуюся, адже це була саме його хвора. Вирiшено: збираю досье на наших лiкарiв.

РОЗДІЛ 5

Слушна нагода трапилася вже наступного дня. Пiсля роботи Ігор, виходячи зi мною з лiкарнi, запитав:

– Чим плануеш сьогоднi займатися?

– Не знаю, особливих планiв немае.

– Тодi гайда пива поп'емо. З рибкою, а? – i, помiтивши, що я знiтився, поспiхом додав: – Я пригощаю.

Почнеш заробляти – розрахуемося.

Взагалi-то, пива я не люблю, воно гiрке якесь, та i пити його треба багато. Але якщо перетерпiти, то потiм настае приемне сп'янiння. Головне – не переборщити. Гiркий досвiд з цього вже був, на жаль, у моему життi. Але це була непогана можливiсть поспiлкуватися з Ігорем у невимушенiй обстановцi, промацати його, як говорять детективи, i я погодився.

Ми розмiстилися за виносним столиком бiля кафе. Ігор узяв по келиху свiтлого пива, трохи сушеноi риби.

Вiн закурив сигаретку. Запропонував менi, а я ж не палю. Вiдпивши вiдразу пiвкелиха, мiй колега вiдкинувся на стiльцi i, затягнувшись димом, задоволений, вимовив:

– Як добре!

Я погодився.

– Ти знаеш, – почав вiн застiльну бесiду, – на роботi – хворi, хворi… Здаеться, весь свiт хворий: того нудить, того судомить. У гостi до кого-небудь прийдеш, як дiзнаються, що ти лiкар, вiдбою вiд скаржникiв немае.