Айвенго

– Вони не поступалися нiкому, – сказав прочанин, який весь час стояв поруч i з помiтним нетерпiнням прислухався до розмови. Усi подивилися в той бiк, звiдки пролунала ця несподiвана заява.

– Я наполягаю на тому, – вiв далi прочанин твердим i звучним голосом, – що англiйськi лицарi не поступалися нiкому з тих, хто боронив мечем Святу землю. Іще скажу, що сам король Рiчард i п’ять його лицарiв пiсля взяття фортецi Сен-Жан д’Акр влаштували турнiр i викликали на бiй усiх бажаючих. Я бачив це на власнi очi, тому й кажу.

Того дня кожен з лицарiв виiжджав на арену i щоразу перемагав. Можу також сказати, що семеро з iхнiх супротивникiв належали до ордену тамплiерiв. Сер Брiан де Буа-Жiльбер чудово про це знае i може пiдтвердити моi слова.

Неможливо передати ту скажену лють, якою вмить спалахнуло потемнiле обличчя смаглявого тамплiера. Розлючений i збентежений, вiн стиснув тремтячими пальцями рукiв’я меча, проте не витяг меч з пiхов, мабуть розумiючи, що в такому мiсцi i при таких свiдках чинити розправу не варто.

Але простий i вiдвертий Седрiк, що не звик робити двi справи водночас, так радiв звiстцi про доблесть своiх спiввiтчизникiв, що не помiтив лютi i збентеження свого гостя.

– Я б радо подарував тобi цей золотий браслет, добрий чоловiче, – сказав вiн, – якби ти назвав iмена тих лицарiв, якi з такою честю пiдтримали славу нашоi веселоi Англii.

– Я охоче назву iхнi iмена, – вiдповiв прочанин, – i подарункiв менi не треба: я дав обiтницю, що деякий час не торкатимуся золота.

– А хочеш, друже мiй, я поношу цей браслет замiсть тебе? – сказав Вамба.

– Першим за воiнською доблестю i мистецтвом бою, за славою i званням, – почав прочанин, – був вiдважний Рiчард, король англiйський.

– Я його прощаю! – вигукнув Седрiк. – Прощаю те, що вiн – нащадок тирана, герцога Вiльгельма.

– Другим був граф Лестер, – вiв далi прочанин, – а третiм сер томас Малтон з Гiлсленда.

– О, це сакс! – з погордою вигукнув Седрiк.

– Четвертим – сер Фолк Дойлi, – мовив прочанин.

– Теж саксонець, у всякому разi, по материнськiй лiнii, – сказав Седрiк, що жадiбно ловив кожне його слово.

Щиро радiючи перемозi англiйського короля i спiввiт-чизникiв-остров’ян, вiн майже забув про свою ненависть до норманiв.

– А хто ж був п’ятим? – спитав вiн.

– П’ятим був сер Едвiн Торнгем.

– Чистокровний сакс, клянуся душею Хенгiста! – вигукнув Седрiк.