Айвенго

Переправлятися через них було досить нелегко, але незнайомий наче навмання знаходив найсухiшi i найбезпечнiшi мiсця. Поволi просуваючись уперед, вiн зрештою вивiв загiн на широку лiсову дорогу, в кiнцi якоi бовванiла висока громiздка будiвля. Вказавши на неi рукою, проводир мовив абату:

– Ось i Ротервуд, маеток Седрiка Сакса.

Ця звiстка вельми порадувала Еймера, що мав не надто мiцнi нерви i, пробираючись через драговину, натерпiвся такого страху, що йому було не до розмов iз проводирем. Але тепер, вiдчувши себе в безпецi i близько вiд людськоi оселi, вiн вмить очуняв.

У ньому одразу спалахнула цiкавiсть, i прiор почав розпитувати проводиря, що вiн за один та звiдки.

– Я прочанин, тiльки-но повернувся зi Святоi землi, – вiдповiв вiн.

– То й лишалися б там, воювати за Гроб Господнiй, – докинув тамплiер.

– Ви слушно кажете, вельмишановний пане лицар, – вiдповiв прочанин, який, слiд гадати, добре знав тамплiера. – Але що ж тут дивного, коли простий селянин повернувся додому? Адже навiть тi, хто поклявся присвятити все свое життя визволенню святого мiста, тепер тримаються подалi вiд тих мiсць, де мали б воювати, згiдно зi своею обiтницею?

Лицар уже розтулив рота, щоб дати нищiвну вiдповiдь на цi слова, але абат перешкодив йому, спитавши у проводиря, як це вiн так добре пам’ятае цю мiсцевiсть, якщо давно ii покинув.

– Я тутешнiй, – вiдповiв проводир.

Ще мить – i вони опинилися перед оселею Седрiка Сакса. Це була величезна неоковирна споруда з кiлькома внутрiшнiми подвiр’ями й огорожами.

ii розмiри свiдчили про багатство господаря, але вона дуже вiдрiзнялася вiд високих замкiв, обгороджених кам’яними мурами i укрiплених зубчастими вежами. У таких замках жили норманськi дворяни; згодом цi будiвлi стали типовими для всiеi Англii.

Проте i Ротервуд був добре захищеним. За тих неспокiйних часiв жоден маеток не гребував укрiпленнями, iнакше його б дуже скоро пограбували i розорили вщент. Садибу оточував глибокий рiв, наповнений водою з рiчки, що протiкала поблизу.

По обидва боки цього рову тяглася подвiйна огорожа iз загострених паль. Із захiдного боку в зовнiшнiй огорожi була зроблена брама; пiдйомний мiст з’еднував ii з ворiтьми внутрiшньоi огорожi. Приступки обабiч ворiт давали можливiсть зустрiти ворога перехресним вогнем з лукiв i пращ.

Зупинившись перед брамою, тамплiер голосно i нетерпляче засурмив у рiг. Слiд було поспiшати, оскiльки дощ, який збирався так довго, цiеi митi вперiщив як з вiдра.