Айвенго

Веселий чернець погоджуеться з’явитись до королiвського двору i спитати Джека Флетчера (так назвав себе король). Пiсля того як чернець показав королю свое мистецтво у стрiльбi з лука, новi друзi прощаються. Король вирушае додому i по дорозi зустрiчае свiй почет. Балада дiйшла до нас без кiнцiвки, i тому ми не знаемо, як правда випливае назовнi; напевне, це вiдбуваеться так само, як в iнших творах з подiбним сюжетом: господар чекае, що його стратять за надто смiливе поводження з королем, який не вiдкрив свого iменi, i вельми здивований, натомiсть отримавши винагороду.

У збiрцi мiстера Хартшорна е балада з таким самим сюжетом – «Король Едуард i пастух»; що стосуеться зображення тогочасних звичаiв, вона набагато цiкавiша, нiж «Король i вiдлюдник», але наводити ii тут ми не будемо. Читач уже склав собi уявлення про першоджерело, з якого ми запозичили цей епiзод роману, i уподiбнення грiшного ченця до брата тука з iсторii Робiна Гуда мае здатися йому цiлком природним.

Ім’я Айвенго пiдказав авторовi старовинний вiрш. Будь-який романiст свого часу висловлював бажання, подiбне до слiв Фальстафа[16 - …Подiбне до слiв Фальстафа… – «От би дiзнатися, де знайти такий крам, як добрi iмення». – Шекспiр, «Генрiх ІV», ч. І, дiя 1, сц. 2.], який хотiв дiзнатися, де торгують гарними iменами. У таку хвилину авторовi спав на думку вiрш, де згадуються назви трьох маеткiв, вiдiбраних у предка славетного Хемпдена в покару за те, що вiн ударив Чорного принца[17 - Чорний принц – Едвард, принц Валлiйський (1330–1376), син англiйського короля Едварда ІІІ.

І вiдняли у Хемпдена в покару

Маетки славнi цi – Трiнг, Вiнг, Айвенго;[18 - Трiнг, Вiнг, Айвенго – селища у Букiнгемширi, далеко вiд Йоркшира, мiсця дii роману; вважають, що вони не належали родинi Хемденiв.]

Вiн радий був iх у казну вiддати,

Аби життя свое порятувати.

Це iм’я вiдповiдало авторському задуму з кiлькох причин: по-перше, воно мае староанглiйське звучання, по-друге, в ньому немае жодних посилань на характер твору. Друга обставина мае дуже велике значення для автора. Так званi «цiкавi» назви насамперед розрахованi на продавцiв книг або видавцiв, якi з допомогою цих назв продають книжку перше, нiж вона побачить свiт.