Третя зірка

Вiд гарячих променiв Небесного Володаря вони знаходили захисток у тiнi дерев, а вiд потокiв небесних вод, що досить часто лилися на землю Долини, ховалися у затишних печерах, яких було дуже багато на схилах гiр. А до всього iншого iм було байдуже. Дорослi дiти Племенi носили лише набедреннi пов’язки iз шкiрок Крi. Але це був не одяг. Вони слугували виключно для захисту вiд колючок деяких кущiв.

Дiти Племенi бiльшу частину свого життя проводили у веселих iгрищах або просто лiниво лежали пiд теплим, пестливим поглядом Небесного Володаря, заколисанi нiжними обiймами Матерi.

Таке безтурботне життя Племенi тривало досить довго. Багато поколiнь його дiтей починали i закiнчували свое життя у суцiльному байдикуваннi на лонi своеi благодатноi Долини. Їм завжди добре жилося, а про пошуки чогось кращого iм навiть не думалось. Зрештою, хто ж вiд добра iнше добро шукае? Принаймнi, не дикуни, якими по сутi своiй завжди були дiти Племенi.

Цiлком можливо, що так i жили б дiти Племенi у свое власне задоволення, вiдрiзанi вiд бiд i незгод зовнiшнього свiту i обласканi теплом Небесного Володаря та щедрiстю Матерi-землi.

Як i ранiше, поколiння змiнювались би новими поколiннями i вкрай обледачiле Плем'я, врештi решт, i зовсiм виродилось би, позбавлене необхiдностi ведення постiйноi боротьби за свое iснування.

Та одного разу до них прийшла справжня бiда. Невiдомо звiдки у небi Долини раптом з'явився Крилатий Кар. Це страхiтливе чудовисько, зовсiм не боячись гнiву Небесного Володаря, неквапом ширяло у пiднебессi i звiдти уважно виглядало свою здобич.

Гну були занадто прудкими. Їм часто вдавалось втекти вiд цього страшного хижака, що стрiмко падав на них з неба. Крi були занадто маленькими для нього i вiн просто нехтував ними. А от дiти Племенi явно йому сподобались. Вiн всюди хапав iх, стрiмко падаючи з величезноi висоти, безжалiсно пронизуючи гострими кiгтями i вiдносячи нещаснi жертви у свое гнiздо на вершинi однiеi з гiр. Звiдти не повертався нiхто. Всiх iх пожирав страшний Крилатий Кар.

Цей ненаситний хижак з'явився у Долинi ще до народження Гора. Тому до того часу, коли вiн став усвiдомлювати i себе самого, i свое мiсце в оточуючому його свiтi, дiти Племенi вже встигли забути про свою лiнивiсть i навiть навчилися давати вiдсiч Крилатому Кару.

Коли Гор ще був маленьким хлопчиком, дiти Племенi, намагаючись уникнути небезпеки, що вiчно пiдстерiгала iх з неба, перестали поодинцi з'являтися на вiдкритих мiсцях, де iх легко мiг вхопити Крилатий Кар.