Третя зірка

Його власний колiр був подiбним до кольору скель, i не лише дiти Племенi, а навiть лякливi Гну частенько по своiх справах пiдходили достатньо близько до цiеi скелi i внаслiдок своеi необережностi потрапляли на обiд чи вечерю Великого Хара.

Цей свiй трюк вiн повторював декiлька разiв. Але, навченi гiрким досвiдом, дiти Племенi почали обходити стороною будь-якi скелi. Пiсля того полювання хижака стало не таким вдалим.

Тодi Великий Хар почав пiдбиратися до дiтей Племенi рiчкою. Вiн тихо крокував ii дном, а на поверхнi води залишалися лише його очi i нiс.

Щоб мати можливiсть вiльно дихати i бачити все, що вiдбуваеться на берегах. Але пiсля двох нападiв Великого Хара з-пiд води дiти Племенi й до рiчки наближатися перестали. Добре, хоч струмкiв у Долинi було достатньо. А у них Великий Хар сховатися вже не мiг. Надто мiлкими вони були для того.

Внаслiдок постiйних переслiдувань Великим Харом дiти Племенi вперше за всi часи свого iснування почали робити собi запаси iжi, щоб можна було вiдсидiтись у печерах, поки безжалiсний мисливець буде знаходитись поблизу.

Але надовго запасiв не зробиш… І плоди, i м'ясо швидко псувались. Все зiпсоване потрiбно було викидати, а запаси поновлювати знову й знову.

А за межами печер iх часто пiдстерiгав Великий Хар… Тому iм постiйно доводилось проявляти i кмiтливiсть, i вмiння. Щоб i iжу роздобути, i самим на зуби мисливця не потрапити.

Таким чином, дiти Племенi почали вчитися думати. Принаймнi – деякi з них. А якщо людина задумуеться, то вона перестае бути дикою i хоча б чимось починае вiдрiзнятись вiд оточуючого ii тваринного свiту.

Того пам'ятного для Гора ранку ненажерливий хижак знову перехитрив усiх. Глибокоi ночi вiн тихо-тихо пiдкрався до житла дiтей Племенi i у позi очiкування завмер на скелi, що нависала над входами до печер. Першi, хто вийшов з них вранцi, одразу ж i потрапили у пазурi Великого Хара. Пiсля настiльки вдалого полювання i швидкого наповнення шлунку вiн лiниво поплiвся у тiнь ближньоi скелi i влiгся пiд нею, щоб спокiйно перетравити iжу.

З Долини вiн поки що йти не збирався.

Наляканi у черговий раз, дiти Племенi зi страху позалазили у найвiддаленiшi куточки своiх печер. Голоднi та спраглi, вони боялися й носа висунути звiдти. Зi страху вони навiть подумати не могли про те, що поки Великий Хар вiдпочивае, то iм можна було б i самим хоча б плодiв назбирати i зробити запас води. Та проявляти свою нерозсудливу хоробрiсть на очах у грiзного мисливця нiкому не хотiлося.