У сутінках часу

В iснування якихось iнших, позаземних форм життя ми зможемо повiрити лише тодi, коли якийсь незвичайний прибулець з далеких (чи близьких?) свiтiв зустрiнеться на життевiй дорозi з кожним з нас. Лише тодi ми зможемо повiрити у те, що ми не одинокi в Космосi i що все наше людство, взагалi, i наша наука, зокрема, знаходяться ще на колисковiй стадii свого розвитку i що нам ще рости й ростi, поки ми зможемо уподiбнитись до розумнiших за нас.

Повiрте, що я не просто морочу вам голови такими лiричними вiдступами i що я зовсiм не маю намiру втягнути будь-кого з вас у безконечну полемiку про можливiсть iснування рiзноманiтних форм i проявiв життя як у вiддаленому Космосi, так i поруч iз нами.

Наскiльки менi дозволяе мiй розум i власний життевий досвiд, я лише намагаюсь розповiсти про те, що трапилось зi мною особисто, i, наскiльки це можливо, застерегти вас вiд повторення моiх власних помилок.

Переважна бiльшiсть наших вчених вже давно прийшли до висновку про те, що ми живемо у багатовимiрному просторi. Однi з них вважають, що таких вимiрiв е сiм.

Іншi наполягають на тому, що iх не менше вiсiмнадцяти. А е ще й такi диваки, якi намагаються довести, що iх набагато бiльше…

Та чи варта прислухатися до мiркувань якихось розумникiв, коли переважна бiльшiсть iз нас вважае себе мешканцями тривимiрного простору? Простору, який мае лише свою довжину, ширину i висоту. Хто розумнiший, той до цих вимiрiв додае ще четвертий вимiр – час. І – досить! Все решта – за межами розумiння. Отже, воно – вiд лукавого. А якщо воно недосяжне нашому розуму, то анi думати про це, нi, тим бiльше, вiрити у реальнiсть такоi багатомiрностi простору зовсiм не обов’язково.

А вам нiколи не спадало на думку, що рiка Часу у нашому Всесвiтi може бути не единою? А, може, iх кiлька? Може iх, цих часових рiчок, дуже й дуже багато, i що всi вони течуть у рiзних напрямках? Як знайомi нам земнi рiки…

Я зовсiм не маю на увазi, що однi з цих рiчок течуть вiд початку до кiнця, а iншi – навпаки. Якщо вони насправдi iснують – цi рiчки Часу, то кожна з них, як i всi рiчки, звичайно ж, повиннi мати свiй початок i свiй кiнець.

От тiльки бiгти вони просторами Всесвiту можуть у рiзних напрямках.

Якщо погодитись, що така теорiя мае право на iснування, то цiлком припустимо, що кожний Простiр, кожна одиниця Всесвiту, що мають своi власнi довжину, ширину та висоту, на додачу до них мае ще й свою власну рiку Часу. Оту невидиму рiчку, яка на своiх хвилях несе у невiдомiсть саме цей, свiй власний, Простiр.