Десята заповідь

Завжди, нарiвнi iз сусiдами, святкували i Паску, i Рiздво Христове, та й iншi великi релiгiйнi свята також. Не прийнято було у iхнi молодi роки до церкви ходити. Особливо iм, учителям.

Лише один-единий раз, у ранньому дитинствi, Васил був у церквi. Коли померла його бабуся. Дитячий розум не мiг тодi осягнути всiеi величi i таiнства церковного обряду. Але пiсля того випадку заперечувати вiру в Господа, навiть пiдсвiдомо, вже нiколи й нi перед ким не наважувався. Та найбiльше не подобалось йому, коли деякi ушлi дiляги, впевнено працюючи лiктями, щоб завоювати собi тепле мiсце пiд сонцем, всiляко намагалися використати релiгiйнi вiрування людей i, граючи на найсокровеннiших струнах людських душ, зiштовхували iх мало не лобами, науськуючи парафiян рiзних конфесiй одних на одних.

– Ми всi – християни! – доводив вiн у хвилини вiдвертих розмов, – i греко-католики, i католики, i православнi, i навiть представники рiзних сект. Головне у життi – бути людиною! І не так вже й важливо, якоi саме вiри ти дотримуешся.

– Чому ж ти тодi сам до церкви не ходиш, якщо християнськоi вiри не цураешся? – питався його дехто.

– Та хоча б тому, що не тiльки чеснi та набожнi люди туди ходять. Не лише за молитвами вони час у церквi проводять, – вiдповiдав вiн на такi запитання. – Ходять i тi, хто на людях брудно лаеться, i тi, хто ближнього свого, як липку, обдирае. До церкви тепер багато людей ходить для того, щоб грiхи своi замолити, а не поради у Господа запитати i допомоги у здiйсненнi добрих справ попросити.

Як на мене, то досить Бога у серцi мати. І заповiдей його дотримуватись. А якщо я не правий у цьому, то менi самому й вiдповiдати. Перед Богом, та перед совiстю своею. А не перед вами.

Якось, на зимових канiкулах, пiдмовили його друзi на поiздку у Карпати.

– На лижах покатаемось, – переконували його, – пiд вiковими смереками Новий рiк зустрiнемо.

Хоча й не надто далеко вiд гiр жив Василь, але якось так сталося, що жодного разу не довелось йому побувати у цьому казковому краю.

Тому й умовляти його довго не довелось. Попрацювали друзi два тижнi на розвантаженнi вагонiв, грошенят на поiздку призбирали, i рушили веселою компанiею у невiдомiсть, керуючись лише своiм молодецьким завзяттям i вiрою у хороших людей.

Новий рiк дiйсно зустрiли у прадавньому лiсi. Щось таке незвичайне, таке казкове було у тому святкуваннi, що воно всiй iхнiй компанii на все життя запам'яталося.