Трагедія гетьмана Мазепи

– Ой чаечко наша, неправдонька наша:

З маленькими чаенятьми добра буде каша!

Через цю пiсню у Мотрi й лучилася неначе тривожна розмова з батьком. Якось вона наспiвувала пiсню (чомусь сумно було на душi, хоч молодiсть мовби суму й не знае) про чайку-небогу, яка вивела дiток при битiй дорозi, а iх чумаки забрали собi на кашу. Батько й почув та враз до дочки:

– Ей, ей, дiвко?! Ти де це таку пiсню назнала?

Запитав нiбито занепокоено, хоч ранiше на пiснi, що iх спiвала дочка, й уваги не звертав – спiвае, то й хай спiвае, аби не плакала.

– Де ти, питаю, таку пiсню назнала?

Мотря, думаючи щось свое, вiдповiла:

– Іван Степанович, як учора у нас гостював, навчив.

– Мазепа? Еге, вiн до вiршiв та пiсень голiнний. Гетьман, а вiршi та пiснi наче який бурсак складае – воно йому ото треба? Хоча гарно тямить се дiло, – в батьковiм голосi почала вiдчуватися насторога. – Але кого це вiн мае на увазi пiд чайкою, що вивела дiток при битiй дорозi?

– Украiну нашу, бо вона в нас як неприкаяна.

– Овва! Гляди, не спiвай ii при людях, бо люди рiзнi. Почують недобрi вуха, донесуть декому… Така пiсня може тим, що при владi, не сподобатись.

– Кому?

– Та хоча б московитам.

– А менi – дарма.

Василь Леонтiйович пильно на дочку дивився.

– Не дурiй, дiвко. Мазепа у своiй пiснi що мае на мислi? Що пiд отечеською рукою московського царя Украiнi зле?

– Атож. Вона як чайка на роздорiжжi. З одного боку поляки, з другого – татари та турки, з третього – московити.

– Це Мазепа мае на мислi?

– А ви, тату, про це в нього самi запитайте.

– І запитаю. А ти дивись, вумна дуже стала. Воно ото тобi треба? Гляди, дiвко. Як дiйде до царя, то за такi пiснi тобi капость буде. А разом з тобою i менi перепаде. А я ж – генеральний суддя. Менi треба вухо гостро тримати, щоби у халепу московську не вскочити. А наш народ такий, що вмить донесе.

– Як ми самi не донесемо, – раптом сказала Мотря, – то не дiйде до царя.

Кочубей якось дивно глянув на дочку, пробурмотiв:

– Кажу, гляди!.. Бо й тобi, як тiй чайцi-небозi може бути зле. Та й мене московити не похвалять за таку пiсню. Донесуть стольнику, а вiн мене той, на цугундер вiзьме – влада в Украiнi у них. І Мазепу не похвалять. Вiн хоч i гетьман, при булавi, але як ми, так i вiн пiд царем ходить та пiд його воеводами.