Трагедія гетьмана Мазепи

Один з його предкiв у 1544 роцi одержав у ленне [6 - Лен – 1) у Захiднiй Європi за феодалiзму земельне володiння (рiдше якесь iнше джерело прибуткiв), яке васал одержував вiд сеньйора при умовi виконання вiйськовоi служби. З XII столiття передавалося у спадок. 2) Податок, який збирався з ленного помiстя.] володiння хутiр Кам’янець пiд Бiлою Церквою, який невдовзi розрiсся у чимале село, що за ним закрiпилася назва Мазепинцi. Там у родовому маетку 20 березня 1639 року i з’явився на свiт майбутнiй гетьман Украiни Іван Мазепа.

Батько його, православний шляхтич Степан-Адам Мазепа, був високоосвiченою, передовою людиною для свого часу. Вiн брав досить дiеву участь у Визвольнiй вiйнi пiд проводом Б. Хмельницького, з яким був близько знайомий. Щоправда, за духом та й за вiком був ближчим до соратника i спадкоемця Богдановоi булави Івана Виговського, з яким у нього було мiцне взаеморозумiння. У 1654 роцi С. Мазепа став отаманом бiлоцеркiвського козацтва, але промосковських настроiв не подiляв.

Пiсля обрання І. Виговського гетьманом Степан Мазепа за його дорученням iздив до Варшави на переговори з королем Яном II Казимиром, що закiнчилися пiдписанням Гадяцькоi угоди. С. Мазепа до кiнця свого життя залишався прихильником пропольськоi орiентацii, що переважала серед козацьких старшин Правобережжя пiсля Б. Хмельницького. Батька не стане у 1665 роцi – синовi Івану тодi пiде 26-й рiк. Саме тодi польський король настановить його чернiгiвським пiдчашим.

Дитинство Івана промайнуло на тлi козацького життя – нiким, окрiм як козаком чи козацьким отаманом, маленький Іван себе й не уявляв. Вiн уже був пiдлiтком, як почалася Нацiонально-визвольна вiйна украiнського народу пiд проводом Богдана Хмельницького, тож Іван Мазепа з дитинства був у гущi тогочасних подiй i змалку себе готував до козацького життя. Казали, що iздити верхи вiн навчився ранiше, як ходити. Вже пiдлiтком i за юних лiт своiх добре володiв рушницею, пiстолем, шаблею.

Мати Івана Мазепи – Марiя була родом з украiнського шляхетства Мокевських. Продовжувала в родинi традицii украiнського шляхетства, яке залишалося вiрним прадiдiвськiй вiрi. Вона була передовою жiнкою свого часу, освiченою, твердого духу, свiдомою патрiоткою; вирiзнялася палкою прихильнiстю до православноi вiри, ii запам’ятали як жiнку смiливу й дiяльну. Вона була членом («сестрою») Луцького православного братства.