Печериці в законі

Ступивши два кроки за дверi прокуратури, Маргарита вiдчула, як теплий вересневий вечiр пухнастим комiрцем обволiк iй шию та плечi, лоскотав груди. Поки Катя мостилась у срiблястому «Сiтроенi», Марго спiшила насолодитися цим повiтрям.

Вже метрiв за сто до ресторану вересневу тишу розвiювала гучна музика, а очi заслiплювало мерехтiння кольорових лiхтарикiв.

— Як добре, iдемо швидше, — зачинивши срiблястi дверцята, Марго тягнула свою подругу до ресторану. — Йдемо скоренько. Так класно!

— Куди ти так спiшиш? То не дочекаешся тебе пiд дверима контори, а тепер бiжи за тобою!

— Ще раз повторюю: то не я, то все Копилова зi своiми скаргами! Не вiд мене залежить.

Такого натовпу Маргарита давненько не бачила. Останнi мiсяцi залишали в пам’ятi тiльки папери, жалiбнi обличчя мiлiцiонерiв, питання то вищих, то ближчих начальникiв: «коли?», «чому?»… А на вiдкриття зiбралося чимало: вiд маленького — до великого, вiд голодного — до ситого. А в морi запрошених i присутнiх то виринав, то потопав Славко. Тобто В’ячеслав Миколайович — директор i власник солiдного й незвичного грибного ресторану «Шевалье де Шампiньйон».

Помiж вiдвiдувачами стрiмко лавiрували офiцiанти в бежевих фартухах iз пiдносами в руках, пропонували присутнiм вино та незвичнi на вигляд грибнi закуски.

— Славко — о! Ой, В’ячеславе Миколайовичу! — гукнула Маргарита i ступила до директора.

Вiн озирнувся на оклик, роздивився, посмiхнувся. Перепросив своiх спiврозмовникiв i двома розгонистими кроками пiдiйшов до дiвчат.

— Як я скучив! — промовив, обiймаючи подругу настiльки мiцно, нiби чекав лише ii.

— Знайомся, моя подруга i колега по нещастю, тобто по службi, Катя. А це — той самий директор, — iз посмiшкою сказала Марго. — Ти в мене тепер будеш директором! Як, звучить?

— Доброго вечора всiм, — почула Марго за спиною.

— О, Андрiю Івановичу! Добре, що ви прийшли.

— Ну-у, по-перше, ми вiдписали звернення. По-друге, мене таки зацiкавила iдея грибного ресторанчика.

— Знайомтесь, В’ячеслав Миколайович, мiй товариш i директор цього дива.

— Дуже приемно! — пiдсумував церемонiю знайомства Славко, завершивши ii потиском рук.

— Андрiю Івановичу, якщо вас цiкавить мiй ресторан, то прошу до столу. Принесiть, будь ласка, меню, — попросив В’ячеслав Миколайович офiцiантку.

— У вас тут таке рiзноманiття! — Андрiй Іванович одним поглядом поглинув iнформацiйний вмiст лискучоi кремовоi папки. — Все з грибiв?

— У цьому меню — все.