Золоті копита

Та коли дим над чагарником почав розходитись, побачили козаки, що упав Левко i стримить у нього в серцi стрiла. І ще бiда страшна – кiнь його пiдбiг у бою до господаря i всi татарськi стрiли, що мали поцiлити козакiв, уп'ялися в коня.

Тiльки встигли козаки набити самопали, знов ординцi з-за пагорба на них поперли. Тепер вже всi козаки зiйшли на землю та поставали на колiна, щоб менша цiль була для татарських стрiл.

Аж задзижчало повiтря вiд стрiл. Семен Ботало i вистрелити не встиг – двi стрiли його дiстали: у скроню i в горло вп'ялися.

Щербатий Степан Хрiн зi свого самопала поцiлив у коня, i татарин через його голову на землю брикнувся з усього маху. Зразу ж Степан кинувся до Семенового мушкета i вже зблизька вистрiлив у переднього татарина. Мушкетна куля знесла пiвголови вершнику.

Праворуч вiд щербатого Степана стрiляли отаман Іван, Омелько та Степан Кринка.

Що татари перли на них купою, то двох татар кулi вибили iз сiдел, а третього куля не взяла, а пробила голову коневi.

І знов татари вiдвернули назад, випустивши в останню мить зливу стрiл. Двi стрiли дiстались щербатому забiяцi. Навзнак завалився Степан. Кров прискала йому з шиi i заливала нову розкiшну вишиванку. Тiльки тепер краем ока помiтив Омелько гарну обнову. Пронеслося миттю: «А може Степан уночi до родичiв ходив?! Хiба б та вiдьма вишила б йому таку сорочку?!» Закляв Омелько з жалю, а рука не тремтить – рiвно засипае порох у цiвку.

Омелько i Степан Кринка до нього, а вiн вже й не дихае: голчаста стрiла скроню пробила i тiльки крапочка кровi виступила.

Обернулися козаки до броду. А там, а там – по всьому броду, по всьому берегу орда суне. Не менше як сотнi пiвтори. Зараз перескочать рiку i возьмуть в коло, i зроблять своiми стрiлами з козакiв iжакiв.

– Тiкаймо! – Заволав Степан Кринка.

Кинулись козаки до чагарiв, де коней лишили, скочили на коней i помчали.

Озирнувся Омелько – з трьох бокiв уже татарва чорним поясом розповзаеться.

Лише дорога до заболоченого озера ще вiдкрита. Дорога погана – мочарини, баюрини, купи чагарiв. А береги озера заросли височенними очеретами.

Проскочити оце вiдкрите мiсце – i все. Тодi ще може бути якась надiя.