Вікна застиглого часу

В одному слоiчковi плавали кiстки святого Транквiлiона, що його розiп’яв король Кий на шляху в Галич. Кiстки святого розiбрали його учнi i передавали з поколiння в поколiння. Аби вони краще збереглися, iх щоразу заливали якимсь новим трунком. Тлiннi останки святого славилися своiми цiлющими властивостями, але не вони були пiд постiйною загрозою, а настiй на кiстках, його жадiбно випивали геть усi завойовники, його по краплi розпродували в корчмах, вiн повертав слiпим зiр, глухим – слух, заплiднював жiнок, аби тi народжували нових мислителiв, хоча вони продовжували народжувати розбишак.

Крапля настою коштувала стiльки ж, як бочка вина або туша кабана. І панi Розалiя iнколи дозволяла собi свято, продаючи крапелиночку.

Кiстки у спиртовому плинi не лежали анi на днi, анi не плавали на поверхнi, вони мовби перебували в станi невагомостi i непорушно застигли в самому центрi слоiка. Непомiтно вiд ворожки я збовтував слоiк, i тодi кiстки то пiднiмалися вгору, то опускалися вниз, перевертаючись при цьому, наче акробати, але завше врештi-решт займали початкову позицiю.

Здавалося, наче хтось невидимий там у слоiку старанно порядкуе, все вимiрюе i зважуе, мовби йому на цьому не знати як залежало. Менi завше баглося впiймати його на гарячому, але все намарно.

– А можна менi крапелиночку цiлющоi настоянки?

– А тобi ж навiщо? Ти ще малий. Що тобi бракуе?

– Я хочу розумiти мову трав i комах.

– І ти гадаеш святий Транквiлiон тобi в цьому допоможе?

– А як не вiн, то хто?

– Можна зварити гадюку i з’iсти гадючий росiл, тодi мова рослин i всiх комах, птахiв та звiрiв стане такою ж зрозумiлою, як нашi з тобою теревенi.

– А ви пробували той росiл?

– Нiчого гидкiшого в свому життя я не смакувала. Але дiе вiн не довго – лише кiлька днiв, потiм знову доводиться його пити, i так без кiнця.

– А якщо спробувати настоянку на кiстках святого?

– Навiть не думай.

– Але чому?

– Це небезпечно.

– Чому ж ви вдiляете ii по краплi всiм iншим?

– Тiльки тим, для кого це вже остання надiя.

– Але чим же воно таке небезпечне?

– Не можна що-небудь взяти одною рукою, аби не вiддати iншою. Людина все життя тiльки те й робить, що бере i вiддае, бере i вiддае. Мощi святого Транквiлiона мають власне таку властивiсть – чимсь обдарувати i щось вiдiбрати.