Сестри крові

– Я говорила швидко, не затинаючись, щоб не сполохати чимось Гертруду, а та слухала, ошелешено роззявивши рота й сплiвши пальцi бiля грудей. – Я щойно подумала: ви менi можете стати в пригодi. Мене чекае повернення додому, до Лемберга, i я б хотiла повернутися туди жiнкою. Але в мене нема жiночого вбрання.

– О, – втiшилася Гертруда, – це так несподiвано! Господи! То ось чому ви вiдмовилися завiтати до мене?.. Авжеж! Ось вона – справжня причина! Але все вийшло на добре, i я вам однаково вдячна.

– О, нi-нi, ви не так мене зрозумiли. Я б хотiла купити собi вбрання, але з вашою допомогою, бо я геть не тямлю в теперiшнiй модi.

– Мiй чоловiк якраз торгуе розмаiтим вбранням. Ми зараз пiдемо з вами до його крамницi й обов’язково щось вам пiдберемо. Але… щоб не забивати йому голову всiма цими перевтiленнями, я вам дам бiлизну й сукню, якi за його пам’ятi жодного разу не вдягала.

Гертруда зникла, а за хвилю принесла сорочку, двi спiдницi та рожеву сукню з адамашку[15 - Адамашок – дамаська оздобна тканина.] в тоненькi смужки. Потiм глянула на моi ноги:

– У вас делiкатнiша нiжка, нiж у мене. Але не бiда… десь у мене е мое дiвчаче взуття… мусить бути…

Вона знову зникла, а я почала роздягатися. Та коли, роздягнувшись, узяла в руки чисту перкальову сорочку, спинилася, згадавши, що вже тиждень не купалася, як належиться.

– Яка у вас чудова фiгура! Ви просто чинили злочин, ховаючи це все в тих чоловiчих лахах. А чого ви завмерли?

– Чи не могла б я спершу помитися? Я була кiлька днiв у дорозi.

– Ах, нема нiчого простiшого. Зараз усе буде. Гаряча вода в шаплику постiйно на плитi.

Із сорочкою в руках я подалася за нею до покою, що правив за мийню. Посеред покою стояла рiзьблена античними вiзерунками мiдна балiя. Служниця влила до неi два вiдра окропу й ще чотири вiдра зимноi води, попробувала рукою i кивнула. Гертруда й сама спробувала воду рукою i сказала:

– Ну, ось прошу. Ще вам вiллю настою з трав. А служниця розiтре вам спину.