Сестри крові

Зi сходу наближалася козацька армiя, не армiя, а мурашник, що поiдав усе на своему шляху, вiстi котилися поперед армii, вдаряли хвилями у мури замкiв, перекочувалися через них i котилися далi, сiючи панiку. Львiв завмер у передчуттi облоги й на короткий час причаiвся, як заець у норi, в надii на те, що назустрiч козакам рушить королiвська армiя, але небавом стало зрозумiло, що Львiв залишений на самого себе. Цеховi майстри взялися рихтувати зброю та виряджати пiдмайстрiв до воякiв, аби тi вчилися стрiляти з лукiв i мушкетiв, рубатися шаблями й колоти списами.

З пiдмайстрiв були кепськi вояки, але що доброго вiйська за стiнами було мало, то й тi згодяться.

«З нами покiнчено, ми загинули, – писав львiвський писар Самiйло Кушевич у своему дiярii з тих тривожних днiв. – Цвiт коронного вiйська був оточений козаками й татарами у Дикому Полi пiд Жовтими Водами з усiх бокiв i з великою мужнiстю та стiйкiстю зносив нещасливу облогу. Приступивши до трактатiв, дали нашi заложниками козацькому селянству досвiдчених воiнiв i сотникiв i, не дiзнавшись про намiри Хмельницького, видали йому добровiльно кiлька гармат.

Трактати не вiдбулися, гармати не повернено, а нашi, обстрiлюванi своiми ж гарматами, 11 травня вигнали з табору коней, бо воду вiдрiзав ворог. Врештi 16 травня були здобутi й самi, при цьому в безжальнi руки ворога втрапив його мосць пан Стефан Потоцький, син кракiвського каштеляна, схоплено також Шемберга, комiсара реестрових козакiв, причину й початок стiлькох гiрких плодiв.

Про пана Сапегу не знають напевно – живий вiн чи вбитий, але вiдомо, що все те вiйсько, якого рахують на шiсть-сiм тисяч, геть пропало через зраду драгунiв, якi, будучи за родом роксоланами, за вiрою греками, за одягом нiмцями, перекинулись до ворога. Реестровi козаки, що пiшли на придушення Хмельницького водою, вiдкинули повагу до полякiв i, скинувши маску покiрностi, приедналися до Хмельницького, вбивши двох своiх полковникiв, вiдомих вiрнiстю Речi Посполитiй, – Ілляша Караiмовича й Барабаша.

У Львовi вiдчинена лише одна брама, при якiй через тисняву людей i майна велике сум’яття. Вiйсько в кам’яницях, вiйсько в Ратушi, вiйсько на мурах; а решта, йдучи за духовенством з жiнками й малими дiтьми, повторюе молитви, вимолюючи вiдпущення грiхiв, i просить Бога покласти край поразкам. Пане Боже, будь з нами. Зброi, пороху, харчiв та iншого необхiдного вiйськового майна маемо, з ласки Божоi, досить.