Сестри крові

Враз кiлька корсарiв смикнули за мотузки вiд цiвок мушкетонiв. Пролунала оглушлива сальва, i десятки iспанцiв покотилися покладом, звиваючись у корчах. Злетiли в повiтря гаки, зачепилися за облавок галеону, i корсари з оглушливим криком цiлою гурмою кинулися в бiй. Попереду всiх розмахував вигнутим велетенським мечем Марко Проклятий, розсiкаючи ворога на двi половини.

Я, вловивши вiдповiдний момент, коли капiтан давав накази мушкетерам, спритно перестрибнула на iспанський поклад i вихором увiрвалася в гущу бою. Нарештi я знову в цiй стихii, у цьому п’янкому танцi смертi.

Моя шпага, мовби оживши пiсля сплячки, лiтала блискавицею, вiдбиваючи удари, схрещуючись i вiдскакуючи, прохромлювала ворога й впивалася кров’ю.

– Лоренцо-о-о! – десь за спиною чути було розгнiваний голос капiтана. – А бодай же тобi пуп розв’язався! Ану негайно назад, бо випарю задницю, щоб знав, як слухати!

Але я не слухала, я стрибала, вiдстрибувала, пригиналася, увихалася, крутилася веретеном, у мене мов крила виросли, i я вiд захвату реготала, навiть цього не усвiдомлюючи.

Іспанцi з жахом вiдскакували вiд мене, як i вiд Марка Проклятого, ми були наче парою демонiв, що сiють смерть, а самi не вразливi. Хоча нi – хтось менi чирконув шпагою по лiвiй руцi вище лiктя, i я вiдчула теплий струмiнь, що стiкав додолу.

Іспанцiв i справдi було надто багато, вони врештi стлумили панiку, яка спочатку iх усiх охопила, перешикувалися i, зайнявши оборону на носi, мужньо вiдбивали нашi атаки в той час, як сили корсарiв почали слабнути.

Капiтан Марко, який пильно стежив за боем, пiдiбрався кораблем до носа галеону й кинув в атаку козакiв, якi перед тим стрiляли з мушкетiв. Козаки на чолi з капiтаном, вхопившись за линви, що звисали зi щогол, перестрибували облавок i падали просто на спини iспанцiв зi страшними криками. Цей несподiваний напад зчинив безлад, iспанцi не знали, в який бiк кидатися, кричали «Joder! Joder!»[11 - Joder! (читаеться: Ходер!) – груба лайка.], а корсари, пiдбадьоренi пiдкрiпленням, поперли зi ще бiльшим завзяттям.

Я не вибирала суперника, пробиваючись уперед однiею з корсарами лавою, i коли передi мною вирiс заможно вбраний iспанець у легких латах i шоломi, я, не роздумуючи, схрестила з ним шпагу i вiдразу зрозумiла, що маю справу з неабияким фехтувальником, а може, й самим капiтаном, бо вiн спритно вiдбив кiлька моiх атак, а потiм i сам перейшов в атаку, а я мусила вiдбиватися, хоч i чула втому, та й поранена рука судомила, а кров цибенiла за мною щокроку.