Сестри крові

Форми iхнi були розмаiтi – овальнi, квадратовi, начиненi фiгами, цукатами, дактилями, перекладенi конфiтурами, з родзинками й горiшками…

Пiрники випiкали не тiльки пекарi, але й аптекарi, i, власне, Рута з Айзеком вигадали пiрники у формi гусарiв з вусами та ще й з шаблею, начиненi помаранчевими й цитриновими цукатами та iмбиром. Такi пiрники вподобали собi хлопчаки, а дiвчатка купували пiрники у формi кошикiв з квiтами або кругленьких панночок у капелюшках, якi начиненi були горiшками.

Поруч iз аптекарями розташувалися й «медики», якi пропонували розмаiтi любовнi напоi, а серед них настiй на кантаридинi – iспанськiй мушцi, яку вони додавали також до цукеркiв i до «чоколяди здоров’я».

– І як з цим боротися? – нарiкав Лукаш, оглядаючи той товар. – Кантаридин уже не раз приводив до смертi.

– Маете рацiю, – пiдхопив Айзек. – Якраз пан гетьман Станiслав Конецьпольський i помер через кiлька тижнiв пiсля шлюбу вiд тоi гiшпанськоi мушки, котроi заживав для молодоi жiнки. Бо вiрив, що жiнка молода – не одному життя дода, а найлiпшi е старi вина й молода дiвчина, як i свiжа паляниця замiсть черствого хлiба.

Але перебрав мiри, бо аптекар дав йому порошку на кiлька разiв, а вiн те все вiдразу випив.

«Медики» також торгували амулетами i талiсманами, якi було модно носити на шиi або на поясi, бо вони вiдлякували демонiв. Ароматичнi мiшечки радо купували жiнки, щоб носити на грудях. Проти цього протестували церковники, вважаючи, що за допомогою парфумiв жiнки намагаються спотворити Боже творiння, приховавши його природнiй запах.

Священики на проповiдях лякали пеклом за те, що грiшники кроплять себе духами, ба навiть перед любощами кроплять прутня i заливають парфуми в пiхву, а це страшний грiх, адже парфуми розбещують не менше, нiж дзеркало, i дозволяють дияволовi вселитися в тiло, яке пiдкорилося хтивим бажанням. Але це нiкого не спиняло, жiнки аж роiлися бiля таких яток, нюхали зразки, обговорювали з подругами, радилися i купували з запасом, знаючи, що опiсля цiни можуть пiднятися.

Неподалiк ятки з церковним приладдям виставив свiй скарб торговець мощiв. Вiн голосно прихвалював свiй товар:

– Лiве вухо Афри Авгсбурзькоi! Мiзинець з правоi руки Гаубальда Регенсбурзького! Клаптi савану святого Альберта Магнуса! Нiготь з пальця ноги Адельгейди Бургундськоi! Праве око святого Бонiфацiя! Автентичнiсть усiх артефактiв пiдтверджена епископами i кардиналами!

Айзек розсмiявся:

– Знаю я, звiдкiля тi артефакти.