Сестри крові

Обабiч шляху тягнулися хатинки передмiстян, якi нiчим не вирiзнялися вiд селянських, бо вкритi були або соломою, або гонтою, злiпленi були абияк нашвидкуруч, щоб не надто потерпати, коли татари нападуть i спалять. За день можна знову таку саму халупу звести. Але подекуди бiлiли й вiлли з колонами та рiзними оздобами. Минаючи церкву Святого Петра, Рута перехрестилася, Франц зиркнув на неi зизом i усмiхнувся. Вище церкви на пагорбi височiла дерев’яна сторожова вежа, з якоi стежили за всiма трьома шляхами, що вели до Львова, а неподалiк скрипiв старими хворими крилами Чортiв млин.

– Кому то ви махали? – запитала Рута.

– Тому, Хто В Млинi Сидить.

– Такий самий, як ви?

– Нi, страшнiший. Перемелюе грiшникiв на борошно.

Рута обернулася – на крила млина злетiла зграя чорних ворон i крутилася разом з ними, зловiсно каркаючи. Далi дорога вела на Винники, оточена з обох бокiв густим лiсом, де ще недавно бушували розбiйники, але тепер купецькi валки вiльно проiжджали небезпечне колись мiсце.

Вiвдю вони застали на обiйстi – якраз закiнчувала доiти козу. Стара дуже втiшилася гостям, повела до хати й пригостила узваром. Рута розповiла про все, що з нею вiдбулося останнiм часом, не згадуючи при цьому про своi почуття до Лукаша, однак Вiвдя бачила ii наскрiзь i запитала:

– Ти хочеш, аби я тобi допомогла?

– Авжеж, хоче, – засмiявся Франц, затягуючись густим димом з люльки.

– Не знаю… – ледве чутно промовила Рута й почервонiла.

– То я поможу, – сказала стара. – А ти чого приволiкся? – Осьо маете мандрагору. А менi вдiлiть тоi мазi, якою чарiвницi мастяться, коли на Лису гору збираються.

– Я давно вже на жодну Лису гору не лiтаю.

– Але мазюку маете?

– Та десь була. Нащо вона тобi?

– Спробуемо нашого Голема намастити. Ану ж поможе, й вiн встане.

Стара витягла з полицi потрiпаний старий фолiант i розгорнула його.

– Та-ак… що ми тут маемо. «Archimenida – вислана на землю справедливою Темiдою. Помiчна на вiдкриванне злочинiв i вiддае свое серце в жертву справедливости; злочинець, спробувавши тое зiлле, вмить залiзним сном ся окуе й голосно злочин свiй скаже. Dictamnus – темно-червонi квiти з таемним запахом, жи ростут на кущi. Сей кущ – нащадок у простiй лiнii того, жи горiв i не згорiв, i в ньому Моiсей почув голос Бога свого.