Місце для дракона

Вiн залишився там, у темрявi, здаеться, я навiть розрiзняв його постать – вiн стояв за парканом i, мабуть, дивився на нас.

– Христю, глянь туди – там нiкого нема?

– Де?

– Ну там, куди я рукою показую.

– Н-нi… А хто там мае бути? Я нiкого не бачу.

– Та так… Певно, привидiлось. Пiшли до хати.

6

Малий був дуже втiшений зайчиком. Ми посадили його у велике картонне пуделко, куди насипали тирси. Було вже пiзно займатися впольованою здобиччю, i я занiс ii в льох, а другого дня в недiлю винiс i показав Христi.

Тримав зайця за вуха, крутив ним на всi боки, чекаючи вигукiв захоплення. На мое здивування, дружина мовчала. Мовчала i дивилася не на зайця, а на мене, дивилася так само, як тодi, коли я тiльки вирушав на лови.

– Що ти так дивишся? – не витримав я.

– Ти… ти…

– Що таке?

– Це ж за-зайчиха, а не за-заець… – майже прошепотiла вона. І було безкровним ii обличчя.

Я зиркнув – справдi зайчиха. Але яке це мае значення? Зайцiв розвелося в долинi стiльки, що iх пора вже тотально винищувати.

Як щурiв.

– Ну й що? Подумаеш – зайчиха, – стенув я плечима.

– А це… ii дитина?

– Ну, ти вже занадто! – вибухнув я. – Це зайченя я пiдiбрав, коли виходив з долини, воно не мае жодного стосунку до цiеi… ну, словом, це, мабуть, i не родичi.

– Ти впевнений?

– Я ще раз повторюю – знайшов його в iншому мiсцi. Крiм того, навiть якби це було ii зайченя, що це мiняе?

– Ти збираешся ii iсти? – В голосi дружини було таке здивування, наче я намiрився засмажити стару ропуху.

– А чом би й нi?… Шкурка, шкода, зiпсована.

Зате печеня буде – пальчики оближеш.

– Ти звар’ював! Я не збираюся ii iсти! – Тепер дивилася на мене навiть з огидою.

– Може, я сам повинен ще й м’ясо пекти?

– Не хочу мати з тим нiчого спiльного! І, будь ласка, займайся своею кулiнарiею не на моiх очах.

– Здаеться, не я звар’ював, а ти. В тебе що – материнський iнстинкт поширився i на менших наших братiв? А коли твiй батько свиню заколов, а по нiй лишилося вiсiм поросят? Згадай – вiсiм маленьких сирiт, якi тiльки-но перестали смоктати молоко.

І ти iла iхню кохану матусю! Навiть помагала робити ковбаси, сальцесони, кишки, шинки i ще чорт знае що! Чому ж тодi не заговорив iнстинкт? А як бути з яйцями, якими ти щоранку ласуеш? Ти ж iх крадеш iз гнiзда люблячоi матерi! Ти з’iдаеш немовлят, якi ще й не вилупилися!

Я кричав i кричав, та справжнiм об’ектом роздратування була сама зайчиха, яка так мене принизила там, у долинi, а тепер стала причиною сварки.