Місце для дракона

Вона приходила на його концерти, сiдала в порожньому ряду й пильно вдивлялася в нього. Диригуючи оркестром, вiдчував спиною ii електричний погляд i ледве стримував себе, щоб не озирнутися. А коли концерт закiнчувався, i вiн розкланювався, то бачив, що вона пiд час оплескiв виходить i зникае. Хiба це не схоже на спокусу? Мабуть, робила це просто так, знiчев’я, як то часто роблять жiнки лише для того, щоб переконатися в своiх можливостях, роблять це так само мимоволi, як у дзеркало зазирають, перевiряючи, чи не збилося десь неслухняне пасмо волосся.

– Нiде. Сьогоднi я виiжджаю зi Львова… Ах, я нiколи не забуду ваших концертiв… Ваша музика – це… це… Словом, чудово!

Помахала рукою i зникла. Розчинилася в туманi, мов цукор. Вздовж нього тихо i непомiтно падало листя, i вiн уявив себе деревом, що осипаеться. Десь унизу в пiднiжжi шурхочуть мiтлами двiрники. Запах спаленого листя i мряка спинаються по стовбуру вгору.

Господиня була такою собi огрядною панiйкою i, як великий вiдсоток усiх огрядних, ще й незлостивою.

Отже, не заперечувала, щоби ii квартирант (дуже розумний чоловiк, якби ви знали, скiльки вiн книг перечитав – йой!) тримав у себе кота. Лише котячого iменi не могла запам’ятати i кликала Мацьком.

Кiт цiлими днями вилежувався у хатi, на вулицю вперто не з’являвся i, хоча частенько всiдався на вiкнi, знайомства з iншими котами не заводив. Це страшенно дратувало й iнтригувало усiх кiшок, якi в iнтересi пiклування про породистiсть майбутнiх поколiнь навперебiй намагалися привабити Абеля, пояснюючи, що тут жодноi розпусти нема, а тiльки високi iдеали i, якщо вiн патрiот, до того ж перськоi породи… Та, переконавшись у марностi цих зальотiв, вiдходили з незадоволеними мiнами.

Пан Луцик нiколи не кохався в котах, йому й на гадку нiколи не спадало заводити в хатi це сотворiння, та коли Абель з’явився у його покоi, то здалося, що без нього й обiйтися не може. Ранiше, скажiмо, нiколи не вiдчував такоi потреби обмислювати щось уголос, а зараз робив це постiйно, причому навiть у такiй формi:

– Ну, що, котику, займемось новою симфонiею? Зараз подивимось, якого шедевра менi пiдсунули… Хоча якi у наш час можуть бути шедеври?

Фактично виходило, нiби радиться iз котом.

Згодом помiтив, що Абель нiколи не зводить з нього очей, постiйно за ним стежить. Це зворушувало – така вiдданiсть! Вiдповiдаючи взаемнiстю, пан Луцик звiряв за котом кожен свiй крок. Небавом усi його вчинки стали наче наслiдком Абелевих рiшень.