Місце для дракона

Взимку вiн заховався пiд шафу, туди i iжу велiв подавати й не перешкоджати дурницями. Звiдтодi ми його бачили дуже рiдко. Мама вдягла траур i всiм каже: наш батько помер… ii можна зрозумiти – не дуже приемно, коли хтось iз рiднi раптом захоче стати равликом.

В кiнцi лютого батько почав з’являтися, цi його вiдвiдини завше були зненацька – вирине iз якоiсь шпарки в пiдлозi, помахае привiтно рiжками i зникне. Деколи, правда, передасть останнi новини. Але все одно було приемно, що нас не забувае.

Мама, бувало, заплаче, а я втiшаю: наш тато виконуе вельми важливу мiсiю.

Мама залишае крихти iжi по кутках, щоби татко мiг пiдкрiпитися. Час вiд часу готуе його улюблену зупу i виливае ложка по ложцi в шпарки.

Навеснi до водяних мешканцiв i равликiв приедналися плюскви, прусаки i мурашки. Павуки вперто зберiгали нейтралiтет, хоч i постачали iх зброею. Ми ходили по хатi дуже обережно, боячись розчавити когось iз союзникiв. Проте без прикрощiв не обiйшлося. Одного разу батько вiдпочивав у вазонку, i я залив його водою, вiн мало не втопився.

Іншого разу мама сiла на крiсло, забувши перед цим оглянути його… Почувся легенький хрускiт. Мама перелякано зiрвалася на ноги – жалюгiднi рештки роздушеного равлика виднiлися на спiдницi й на крiслi. Ми не на жарт схвилювалися, мама хутко витерла крiсло, а спiдницю шпурнула у вогонь.

Наступного дня з’явився наш татко i заспокоiв – виявилося, що той равлик був дезертиром, до того ж iз поглядами, якi йшли врозрiз iз зовнiшньою полiтикою союзникiв. Так що нам навiть прислали подяку за знищення цього iдейного ворога.

Коли розквiтли вишнi, минув мiй страх, я перестав боятися води, i те, що можлива вiйна, вже не дiяло на мене так гнiтюче. Батько переселився в сад, там його часто можна було бачити разом з iншими равликами на грядках.

На початку червня вiн весело привiтав мене:

– Вiйну вiдстрочено! Ми домоглися миру!

– Тату, – сказав я з журбою, – тепер ти зможеш до нас повернутися?

– Нi, я ще маю тут дуже багато справ… До речi, можеш мене привiтати – я зайняв пост прем’ер-мiнiстра… Зараз я формую свiй кабiнет… Якщо ти й далi нiде не влаштуешся, то я б мiг тобi що-небудь пiдшукати… Твiй гiмн тут у всiх на вустах.

Тебе знають i шанують. Ввели навiть в обов’язкову шкiльну програму… Вони хочуть, аби ти ще щось для них написав… напишеш?

– Ну, якщо ти цього бажаеш…

– Звичайно, я тебе не змушую, але… але хтозна… може, це i в твоiх iнтересах… А як там наша мама?

– Все ще носить траур.

– Бiдна мама.