На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Ги-ги-и» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Легкое чтение, Юмористическая литература, Юмористическая проза. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Ги-ги-и

Автор
Дата выхода
28 августа 2015
🔍 Загляните за кулисы "Ги-ги-и" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Ги-ги-и" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Юрий Винничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Цю книжку без перебільшення можна вважати взірцем творів, написаних у жанрі чорного гумору й абсурду. Жанр цей давно вже існує в розвинених літературах світу – досить згадати і Хорхе Луїса Борхеса, і Луїса Кортасара, і Шарля Бодлера, і Льюїса Керрола… Це, так би мовити, інша література і творилася вона завжди як своєрідний протест проти влади. Твори, які ввійшли до цієї книжки, писалися переважно у 70 – 80-ті роки минулого століття, як то кажуть, «для себе», тобто в жодному разі вони не призначалися для публікації. Натомість без зазначення авторства оповідання з’являлися у самвидаві. Звичайно, з часом прізвище автора стало відоме, і з тих пір Юрія Винничука небезпідставно називають «батьком чорного гумору». Окрім того, що ці твори знайшли свого читача на батьківщині, вони неодноразово перекладалися багатьма мовами, навіть есперанто.
📚 Читайте "Ги-ги-и" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Ги-ги-и", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Це дуже добре, що ми закiнчимо наш вiзит фуршетом.
Лiкарi отерпли, а Штунда враз пополотнiв.
– Взагалi ми… е-е… – мимрив щось головний, – приготували для вас дещо… але не тут… а…
– Нiчого. Нам тут подобаеться. До того ж, ми вiдчутно зголоднiли.
І гостi обступили буфет.
– О, канапки з iкрою! – захоплювався бургомiстр.
Ясно, що всi в першу чергу розiбрали саме канапки. Лiкарi проковтнули язики i чекали скандалу. Штунда закотив очi на стелю i щось мимрив: чи то молитву, чи то монолог Вотелло.
Та коли канапки почали щезати в ротах, а не пролунало жодного вигуку здивування, я подумав, що сталося диво i Господь перетворив фарбовану манку на iкру.
Головний зиркнув на мене з надiею. Я шепнув:
– Манка.
І в нього на чолi виступив пiт.
– Якi смачнi канапки! – хвалили гостi й наминали все пiдряд.
Коли ж вони почали хрумтiти «бананами», я подумав, що ось-ось станеться врештi скандал. Хтось обуриться. Хтось гаркне: та це ж качани!
Нiхто не гаркнув.
Штунда вже почав розкорковувати «шампанське», i воно стрiляло за всiма законами фiзики. Санiтарки принесли келихи. Лiкарi, не вiрячи своiм очам, наповнили й собi. Вони дивились на чай з карбiдом, який газував i пiнився, та й думали: хто ж тут вар’ят?
Бургомiстр виголосив:
– За здоров’я украiнськоi психiатрii!
Я й сам пригубив те пiйло – рiденький чайок з газом. Цього разу Господь не перетворив води на вино.
Банани i канапки зникли, «шампанського» було багато, i гостi виразно хмелiли.
І тут я вловив якийсь запах. Не якийсь. Це був знайомий запах мiського туалету. Я глянув на кабiни i з жахом побачив, як з них виходять двое гостей, защiпаючи штани. За ними подалися й iншi. Запах посилювався.
– Курчий син! – скрикнув Штунда, маючи на увазi того, хто лежав пiд сподом зi шприцом i мав штрикати кожного, хто забажае у кабiнi справляти потребу. – Чи вiн заснув?
– Ну, то пiдiть розбудiть, – сказав я.
За хвилю почувся крик, i з кабiни, пiдтягаючи штани, вистрибнув один iз гостей.
Штунда з’явився сяючий, потираючи руки.
– Все в порядку. Я ж наказав йому штрикати хворих. А не гостей. От вiн i спасував.
– Що нам з ними робити? – забiдкався головний лiкар. – Вони ж зовсiм п’янi.
– Карбiд робить свою справу, – тiшився Штунда.
– Це вже не жарти, – сказав доктор Фiлюсь. – Коли вони почнуть буянити, ми змушенi будемо втрутитись.











