Ги-ги-и

Ну, а коли на обiд зупа виявилася теплою та ще й з масними плямами на поверхнi, сумнiви у мене зникли – мае приiхати якась груба риба. Так воно й сталося. Кульпаркiв провiдав пан бургомiстр. Його супроводжувало парканайцять роззяв з Ратушi.

З-помiж хворих вибрано було пiвтора десятка якнайпристойнiших дебiлiв i запроваджено до кiмнати вiдпочинку. Зайве казати, що до тоi славноi когорти потрапив i я. Нам видали зовсiм новенькi шахи, книжки i сказали, щоб ми розсiлися за столами i робили вигляд, буцiм то наш улюблений вiдпочинок.

Я й перед тим, заки вар’ятом став, у шахах нiчого не тямив, то й зараз не брався. Книжка мене цiкавила ще менше, бо називалася вона «Мелiорацiя пiвденних районiв Полiсся», i я став собi проти вiкна, милуючись деревами.

Коли пана бургомiстра запровадили сюди, то нiхто не кинув у нього шахiвницею, нiхто навiть не засмiявся. Всi сидiли дуже набурмосенi й, насупивши брови, робили вигляд, нiби нiщо на свiтi iх так не цiкавить, як шахи i книжки.

Але бургомiстр, вислухавши лекцiю про перспективи розвитку вiтчизняноi психiатрii, вирiшив поспiлкуватися з хворими особисто. Найбiльше його зацiкавив дiдок, що, обхопивши голову руками, наморщивши лоба, вчитувався в арифметику для другоi кляси. При цьому вiн ще закушував губи i голосно сопiв.

– Як вас звати, прошу пана? – спитав високий гiсть.

Дiдок пiдвiв угору напружене обличчя, кольору кабачковоi iкри, i випалив:

– Мiсько Штунда, мiльдую слухняно.

– Дуже приемно. Пане Штунда, чи ви себе вважаете вар’ятом?

– Чому нi? Я е чистоi води вар’ят. Але спокiйний. Я читав, жи в Украiнi на кожну сотню людей припадае iден вар’ят. Дивуе мене, як вони тото порахували, бо то, видите, часом тежко е визначити вар’ята. Вiзьмiмо тих депутатiв. Нинi вiн чоловiк як чоловiк, а одного дня як бовкне щось коло мiкрофону, то зараз видно, жи не мае всiх вдома.

– Це дуже свiдомий хворий, – втрутився головний лiкар. – Вiн слухае всi засiдання Верховноi Ради i пiзнае кожного депутата по голосу.

– Чим вас так зацiкавила Верховна Рада? – здивувався бургомiстр.

– То е справжнiй дiм вар’ятiв, – вiдповiв дiдок, а всi гостi аж затряслися вiд реготу. – І я гадаю, аби вони менше пашталакали, треба би iм щодня клiзми вставляти.