Аптекар

Ще був один Вiвдин гiсть, який навiть намагався залицятися до Рути, – Франц. Вiн з’являвся з нiзвiдки i в нiкуди щезав. Рута здогадувалася, що то за проява, але нiколи про нього в староi не розпитувала. Їй здавалося, що вона цим може уразити стару, нагадати iй щось неприемне й болюче, бо ану ж у неi з Францем значно тiснiша сув’язь, анiж здаеться.

До Вiвдi приходили не тiльки за зiллям на рiзнi болячки, а й за чарами. Робилося все це в таемницi, але до пори до часу воду глечик носить. Якось трапилася прикра пригода, яка рiзко змiнили Рутину долю.

Парубок Кирило закохався в доньку коваля Парасю, але вона мала на оцi iншого, i бiдний хлопець дуже тим переймався. Надаремно купував iй перснi, стяжки i хустки. Парася радо приймала дарунки, але потiм смiялася з нього. Кирило терпiв-терпiв, аж врештi подався до Вiвдi. Та звелiла йому добути пучечок волосся i кусник полотна з сорочки дiвчини та прийти опiвночi.

Нiч була тиха, ясна, повний мiсяць легко ковзав у небi. Рута саме тiеi ночi зосталася у староi на ночiвлю.

Хлопець прийшов у домовлений час. Вiвдя розпалила в печi вогонь i почала кадити по хатi зелами, а потiм, узявши пучечок волосся i клаптик полотна, потримала над димом, щось зашепотiла, а вкiнцi голосно загукала:

– Прийди, Парасю! Заклинаю тебе! Прийди! З’явися!

Хлопець вiд тих вигукiв здригався i мовчки молився. Раптом чарiвниця крикнула:

– Вже йде!

Зiрвався вiтер, зашумiли верби, застогнали сови i, мовби iз-пiд землi, пролунав пронизливий вереск. Дверi розчахнулися, парубок здригнувся, i в хату увiрвався вiтер, а на порозi з вибалушеними очима, з пiною на вустах з’явилася Парася.

Вона важко дихала, так, нiби подолала велику дорогу. Чарiвниця узяла зiлля i стала обкурювати ним дiвчину, а потiм, силою розтуливши iй зцiпленi зуби, влила в уста кiлька крапель якогось напою, втяла пучок волосся з коси i, обкуривши зiллям, стала щось шептати.

І тут видиво зникло. Чарiвниця вiддала Кириловi пучок волосся, i сказала:

– Йди додому i будь спокiйний. Парася буде тебе кохати.

Але нiкому не розповiдай, що ти в мене був.

Рута не вперше була свiдком таких чарiв, але цей випадок викликав у неi тривогу, хоч i сталося так, як обiцяла чарiвниця: ковалiвна вiддалася за Кирила. Однак прожили вони разом не довго. Дiвчина поводилася так, нiби перебувала у снi, часто марила, вставала по ночах i тинялася подвiр’ям, а на ранок нiчого не пам’ятала. І тодi Кирило не витерпiв, подався до магiстрату i розповiв усе райцям.

Роздiл 6.