Легіон Хронос

Хоч i з великими зусиллями, але змiг дiстатися до галявини серед лiсу, де учбовий загiн зупинився для розминки.

Вправи, якi Дмитро виконував, вiдчуваючи, що його зараз знудить, зайняли не бiльше десяти хвилин.

– Вперед! – скомандувала Нора по перебiгу цього часу. – Не вiдставати!

На щастя Дмитра, тепер бiгли у зворотному напрямку. Коли потрапили на подвiр’я палацу, вигляд майже у всiх рекрутiв був жалюгiдним – мокрi вiд поту, з мутними очима, вони ледве тримались на ногах. Спiтнiв i важко дихав навiть Якоб. Але Дмитро, здаеться, перевершив своiм нужденним виглядом iх усiх.

Що стосуеться Нори – здавалось, вона нiкуди й не виходила, очiкуючи на своiх нещасних учнiв пiд кущами бузку на подвiр’i.

– Душ i снiданок, – крiзь зуби кинула вона. – За сiм хвилин очiкую на вас у iдальнi.

Закiнчивши свою категоричну фразу, Нора повернулась i пiшла геть.

– Есесiвка, – буркнув навздогiн Дмитро i поплентався у казарму.

Пiсля прохолодного душу сюрпризи продовжились. Нора, яка стояла бiля входу до примiщення iдальнi, з загадковим виглядом заявила:

– На приймання iжi п’ять хвилин, рекрути.

Пiсля моеi команди дружно залишаемо залу iдальнi!

– У нас лiтак за чверть години? – не витримав Дмитро. – Можливо, ми запiзнюемося на зустрiч усього нашого життя? Ви пояснiть: для чого влаштовувати цей дитячий садочок суворого режиму?

Нора, як i пiд час ранкового кросу, наблизилась до Дмитра впритул i гаркнула йому в обличчя:

– Рекрут Мiщенко!

– Я! – нахабно зазирнув iй у очi Дмитро.

– Зайвi розмови заборонено.

За порушення – наряд позачергово.

Дмитро промовчав, картаючи себе не так за отримання невiдомого наряду, як за те, що не стримався i розпочав суперечку з дiвчиною.

– Вперед! – вигукнула Нора, i рекрути бiгцем потюпали у iдальню.

Мiсцем для приймання iжi виявилось досить просторе примiщення, увесь простiр якого займали ряди довгих пластикових столiв. На столах парував посуд з iжею, але жодноi людини за ними не було – усi рекрути, яких Дмитро бачив зранку, а також десятки нових, ранiше небачених, шикувались уздовж столiв i очiкували команду зайняти своi мiсця.

Дмитро приречено зiтхнув. Вигляд вишикуваних у шеренги людей з переляканими очима не надихав. Додавала наснаги Нора, яка з непроникним виглядом походжала вздовж столiв. У руках iнструкторка мала секундомiр.

– Сiсти! – сказала вона пiсля паузи i натиснула на кнопку секундомiра.

Лише коли спiльно з рештою своеi десятки Дмитро сiв за стiл, вiн вiдчув несамовитий голод.