Легіон Хронос

Дверi вiдкрив ще один озброений карабiном солдат. Пильно оглянувши Дмитра i його проводжатого, без слiв змахнув головою, мовляв, проходьте. Дмитро, намагаючись не пропустити жодноi деталi побаченого, зайшов всередину похмурого палацу, одразу ж здивовано вiдзначивши, що нетрi цiеi споруди зовсiм не пасували до ii зовнiшнього стилю. Тут архiтектуру скорiше можна було вiднести до футуристичноi, анiж до прадавнього бароко. Лише бездоганна бiлизна i блиск. Скло i полiрований метал на фонi холодних тонiв, вiд яких ставало не по собi.

Деякий час крокували широкими, освiтленими м’яким сяйвом коридорами, пiсля чого пiдiйшли до довгого ряду металевих розсувних дверей.

«Очевидно, лiфти, – подумав Дмитро. – Дивно, ззовнi не скажеш, що будинок надто високий».

Пiдтверджуючи гiпотезу Дмитра щодо лiфтiв, чоловiк у бiлоснiжному комбiнезонi приклав до освiтленого сенсорного вiконця великий палець правицi, i дверi однiеi з кабiнок розчинились.

– Прошу, – вказав вiн Дмитровi й ступив слiдом за ним у кабiну.

Дверi тихо зачинились i кабiна провалилась у безодню з таким прискоренням, що Дмитро ледве втримався на ногах.

«Ну, звичайно, як я одразу не здогадався, ми iдемо не вгору, а униз».

Їхали досить довго – не менше п’яти хвилин. Нарештi кабiна зупинились i дверi нечутно вiдчинились. Та ж картина футуристичноi бездоганностi. Чорт забирай, куди ж вiн потрапив?

– Це шахта? – запитав Дмитро у проводжатого, аби хоч якось розпочати розмову.

– Нi, – коротко вiдповiв вiн.

– А що?

Замiсть вiдповiдi незнайомець у комбiнезонi вказав рукою на коридор, запрошуючи слiдувати за ним.

Дмитровi не залишалось нiчого iншого, як скоритись. Вони ще кiлька хвилин кружляли, подекуди зустрiчаючи озброених людей, якi не звертали на Дмитра жодноi уваги, i, нарештi, зупинились бiля дверей, на яких красувалась табличка з написом «Консул».

– Прошу пройти, – вказав на дверi проводжатий.

– Дякую за товариство i дружню розмову, – буркнув Дмитро i, не примушуючи себе просити двiчi, штурхнув дверi кабiнету.

Перед ним знаходилось яскраво освiтлене примiщення, умеблювання якого складалось iз стола i кiлькох шаф, виконаних у все тому ж футуристичному стилi. На стiнах мигтiли численнi монiтори, серед яких, немов випадково опинившись в товариствi високотехнологiчноi електроннiки, розташувалась картина. На нiй було зображено римського легiонера у повному обладунку, зi щитом i списом у руках. Напис пiд картиною проголошував: «TEMPORA MUTANTUR, ET NOS MUTAMUR IN ILLIS».