Легіон Хронос

В руках незнайомцi мали солiдного вигляду карабiни, i коли погляд падав на iхнi стволи, у голову мимоволi приходило порiвняння з гарматою невеликого калiбру. На плечi одного з незнайомцiв висiв «калашников», що його не мiг вiдшукати Дмитро.

– Не роби рiзких рухiв, друже, – сказав незнайомець до Дмитра.

– Бета Чотириста Тридцять Сiм, – мовив другий, пiдносячи до вуст браслет, що його мав на руцi. – Це вiн?

– Так, – мовив невидимець над головою. – Запит на перемiщення номер двiстi тисяч триста двадцять один.

Пiсля того як невiдомий Бета закiнчив читати довгий рядок цифр номеру, один з незнайомцiв поглянув на Дмитра.

– Дмитро Мiщенко?

– Ви не помилились, – Дмитро заходився струшувати з одягу порох.

– Просторово-часовi координати – 03 жовтня 2017 року, 23.20.15.08, 48?27?58? пiвнiчноi широти, 35?01?31? схiдноi довготи?

Дмитро повiльно розiгнувся i витрiщився на незнайомця.

– Дмитро Мiщенко це я. Стосовно решти – вам виднiше.

– Де Тревор i Павло? – пустив повз вуха запитання Дмитра незнайомець.

– Я не знаю, хто такi Тревор i Павло, – Дмитро зробив крок у напрямку незнайомцiв.

І одразу ж зупинився, побачивши перед собою стволи карабiнiв.

– Стояти! – досить жорстко сказали до нього.

– Стою, – Дмитро завмер на мiсцi, маючи на метi очiкувати подальшого розвитку подiй. Принаймнi цi люди спочатку попереджували, а не стрiляли.

– Ти повинен прибути у супроводi легiонерiв, де вони?

Дмитро пригадав розмову, бiй поблизу бiстро, фiгурку легiонера, який вiв вогонь, стоячи на колiнi, короткий замах i голову, що покотилась мокрим асфальтом.

– Вони загинули.

Один з незнайомцiв вилаявся. Інший пiднiс до вуст браслет i близько хвилини спiлкувався з людиною, яку iменував «друже Трибун». Дмитровi вдалось розiбрати лише свое прiзвище, а також слова «прибув» i «загинули».

– Слухаю, друже Трибун. Виконуемо! – закiнчив розмову незнайомець i звернувся до Дмитра: – Ходiмо, на тебе очiкують.

Не залишилось нiчого, окрiм як пiдкоритись.

Йшли не надто довго. Дмитро навiть не встиг насолодитись травневим теплом, у якому опинився так несподiвано, як вони досягли мети подорожi. Ворота фортецi, над якими височiла броньована вежа з вузькими бiйницями, розчинились лише пiсля того, як один з тих, хто проводжав Дмитра, про щось поговорив за допомогою браслета. За ворiтьми знаходилось досить просторе подвiр’я.