Легіон Хронос

Батарея ще зберiгала заряд, якого вистачить на двi-три хвилини роботи. Що легiонер казав про червоний код? Байдуже, хтось же повинен взяти слухавку! Набрав навмання номер. Ним виявився телефон Олечки Павлишиноi. У слухавцi залунали довгi гудки. На мить здалось, що ось зараз вона здiйме слухавку i скаже: «Мiщенко, якщо ти вважаеш себе оригiнальним – це твоя помилка. На годинник дивився?»

Слухавку Олечка не пiдняла. Пусте, вона й ранiше не часто це робила. Можливо, Макс? Цей точно не спить.

Макс слухавку не взяв, як i Олечка.

– Так, спокiйно, – прошепотiв вiн i злякався власного голосу, таким гучним той видався у порожньому супермаркетi. Лише тепер звернув увагу, що його оточуе абсолютна тиша. Жодних звукiв, навiть гудiння морозильникiв та кондицiонерiв.

– Рано чи пiзно все з’ясуеться. Отже, все, що я почув вiд того нещасного, – iстина. Щоправда, почув надто мало.

Дмитро швидко вiдшукав на полицях пляшку мiнералки, кинув ii у рюкзак, пiсля чого пройшовся торговими рядами, крадькома оглянув вихiд i хотiв уже вийти на вулицю.

І саме у цю секунду почув кроки.

Йшли двое. Вiд виходу i прямо до нього. Дмитро швидко роззирнувся i одним кидком опинився пiд прилавком вiддiлу готовоi iжi. Обережно дiстав з-за пояса пiстолет i дослав набiй у патронник. Кiлька хвилин слухав кроки, що наближались.

– Вiн тут, – сказав хтось неподалiк.

– Обережно з ним, не покалiч, – вiдповiв другий голос.

– Байдуже, вилiкуемо.

«Але я, без сумнiву, бачив, що в одного поцiлили! – промайнуло в головi у Дмитра. – Скiльки ж iх тут»?

Кроки вiддалились i затихли. Дмитро перевiв подих. Коли йому вже почало здаватись, що переслiдувачi пройшли повз нього, чиясь рука з силою охопила гомiлку Дмитра i потягла. Мить, i вiн стояв перед колишнiми переслiдувачами. Тими самими, включаючи бандита, у котрого влучив легiонер.

– Стiй спокiйно, – наказав бандит. – Тобi не буде вчинено шкоди.

Дмитро, який у останнiй момент встиг заховати руку з пiстолетом за спину, переводив погляд з одного на iншого.

– Де комунiкатор? – запитав у нього по хвилинi мовчанки другий з переслiдувачiв.

– Який комунiкатор? – нарештi витиснув з себе Дмитро. Вiн пригадав, з якою легкiстю цей громило рубае людям голови, тож спробував вдати з себе стороннього.