Іменем сонця

Я так розумiю, тiла убитих у Сатановi теж мають на собi подiбнi розрiзи?

– Єзус Марiя, так! Їх убили точнiсiнько так, як цього бiдолаху!

– Чомусь так i думав, – задумливо сказав Паливода.

Гурський засопiв. Перше приголомшення вiд знахiдки на шляху пройшло, залишаючи мiсце гнiву вельможного.

– Але що за наволоч насмiлюеться чинити це все у моiх володiннях! – розходився каштелян. – Клянуся усiма святими, я посаджу мерзотникiв на палю. І вони сидiтимуть там, доки не розваляться на шматки. І навiть це буде милосердним кроком по вiдношенню до них! Я примушу iхнiх дiтей та онукiв нести покарання за злочини батькiв!

Семен присiв навпочiпки бiля убитого.

– Не буду сперечатися з приводу милосердя i вiдповiдальностi нащадкiв, пане каштеляне, – сказав задумливо. – Але спочатку iх потрiбно упiймати. І саме цим нам з вами доведеться зайнятись.

– Чортiвня! – не мiг угамуватись каштелян. – Триклята чортiвня!

Семен продовжив огляд. Судячи з усього, перед ним знаходився не шляхтич i не купець.

Вкрите зморшками обличчя людини, що розмiняла шостий десяток. Неохайна борода i зачiска, пошите з простого полотна спiдне. Паливода, оглянувши труп, обережно взяв його за плече i перевернув на груди. Окрiм трьох вогнепальних ран на потилицi, з цього боку жодних ушкоджень на тiлi не було. Вiн пiдвiвся i повернувся до каштеляна.

– Пане Анджей, куди ви зазвичай доставляете тiло у подiбних випадках?

Гурський знизав плечами.

– Вiдомо куди, у фортецю.

– І що з ним вiдбуваеться далi?

– Пiсля огляду лiкарем, слiдства i усiх необхiдних процедур вiддаемо родичам, якщо такi знаходяться.

В iншому випадку iх погребають коштом магiстрату.

Семен вiдступив вiд трупа, зачерпнув пригоршню снiгу й почав розтирати ним руки.

– Дуже добре, – сказав вiн. – Я прохав би вас дати наказ лiкарю, який оглядатиме убитого, щоб вiн пiдтримував зв’язок зi мною.

– Неодмiнно, – погодився каштелян. – Зараз вiн у Сатановi, очiкуе на нас iз вами. Там про все й домовимось.

Залишивши на мiсцi вбивства двох жовнiрiв i сани, загiн продовжив подорож. Важкi хмари, що вiд ранку вкривали небо, розступились, i слiпуче сонячне сяйво залило заснiженi поля обабiч шляху. Однак пiсля ранковоi пригоди настрiй було зiпсовано. Певний час Гурський мовчав, втупившись у пейзажi за вiкном. Не розпочинав розмови i Семен, вирiшивши побути наодинцi з власними думками. Так iхали близько години. Нарештi каштелян не витримав:

– Я нiчого не розумiю.