Іменем сонця

І хоча поважний сенатор сейму i управитель ключовоi фортецi пiвденного кордону Речi Посполитоi намагався виглядати так, як належить особi його статусу, Семен одразу ж помiтив, що той перебувае у вкрай розгубленому станi.

– Дозволиш? – зиркнув каштелян на Семена. – Чи, можливо, виженеш, як вигнав мого посланця?

– Прошу вибачення, сенаторе, – Паливода зрозумiв, що слiд розрядити ситуацiю. – Можливо, я не надто гарно повiвся з вашим служником, але маю на те причини…

Анджей Гурський стомлено здiйняв руку, немов захищаючись вiд потоку слiв.

Вiн стяг з голови шапку, розстебнув застiбку киреi i без запрошення сiв на один зi стiльцiв. З грудей у нього виривалось важке дихання, яке часто супроводжуе людей його комплекцii.

– До бiса реверанси, Ольховський, – сказав, дещо вiдхекавшись. – Не до них. Я надто старий для речей, якi раптом упали на мою голову. Хоча нiхто не зможе сказати, що я застарий, аби зайняти свое мiсце у шерензi гусар. Панi Беата, моя дружина, вважае, що це не так. Вона наголошуе, що ризикувати життям у битвах мають молодi.

А я вiддав молодiсть королiвськiй службi й тепер маю пожинати плоди своеi служби. Саме тому я стою на чолi такоi фортецi, як Кам’янець. Як вважаеш, вона мае рацiю?

Семен знизав плечами.

– З вашою дружиною важко не погодитись, – ска- зав вiн.

– Але я не погоджуюсь! Те, що мушу пережити тут, зведе мене в могилу скорiше, анiж ворожi клинки.

– Справдi?

Гурський вдав, що не помiтив iронii.

– Маю до тебе справу, подобаеться тобi це чи нi, – сказав вiн.

Семен випустив мале кiлечко тютюнового диму.

– Настiльки нагальну, що ясний пан був змушений шукати мого товариства у таку пiзню годину?

– Саме так. Справа не терпить зволiкання.

Семен зiтхнув.

– Власне, не знаю, чи спроможний допомогти, – сказав вiн. – Вранцi я збираюсь покинути Кам’янець.

Вiд погляду, яким змiряв Семена Гурський, стало зрозумiло, що його плани вiдрiзняються вiд планiв каштеляна докорiнним чином. Вiн повернувся до супроводжуючих мушкетерiв i помахом руки видалив iх за дверi.

Пiсля цього поглянув на Паливоду.

– Ольховський, я прожив довге життя i бачив досить багато поганого. Але подiбного не бачив у своему життi нiхто з живих. Сам диявол покинув пекло i розпочав творити своi нечестивi дiяння зовсiм поруч! Ти маеш допомогти менi!

Каштелян наблизився настiльки, що Семен мiг розрiзнити сорт вина, який той вживав пiд час вечерi.

– Чому саме я? – запротестував вiн i спробував вiдсторонитись.