Куля для вовкулаки

Тож настав час з’ясувати, хто цi загадковi вовкулаки, яких Пилипенко з виглядом знавця волiв iменувати лiкантропами.

– Добре. Розкажи менi про них. Чесно кажучи, не чув нiчого, окрiм назви й якихось жахливих оповiдань. Не рахуючи твоiх гравюр, звичайно.

Микита замахав головою з виглядом професора, що мав розпочати доповiдь на кафедрi.

– Що ж. Це вельми цiкавi iстоти, – розпочав вiн свою довгу промову. – Уперше про них згадували у своiх книжках ще грецькi автори. Потiм римляни. Однак насправдi глибокi дослiдження розпочались у Європi усього кiлька столiть тому.

– Глибокi дослiдження? У Європi? – Семен саркастично посмiхнувся.

– Саме так! – з виглядом знавця пiдтвердив Микита. – І маю сказати, що менi не зрозумiлий твiй сарказм.

– Справдi? – Паливода зiтхнув. – Але вiн доречний. Кiлька сторiч тому Європа, якщо й могла дослiджувати, то хiба залишки своiх поселень, над якими царювала чума.

– І незважаючи на це, я наголошую. Вовкулакiв дослiджували. Існуе велика кiлькiсть творiв.

І коли ясний пан зволить приховати свiй сарказм, я зможу по пам’ятi переказати змiст деяких з них.

– Я жартую, друже, – примирливо сказав Семен. – Розповiдай.

– Отож, – Пилипенко вiдкашлявся, – лiкантропи, яких дехто iменуе перевертнями, або вервольфами, з’явились у той час, коли Бог створив людину. Принаймнi iснуе думка, що вони е нащадками дiтей Лiлiт – першоi дружини Адама, що ii було вигнано з Едему. Як вiщуе легенда, Лiлiт мала чотирьох дiтей, якi були вiдданi на виховання звiрам – тигру, ведмедю, змii та вовку.

На виховання до вовка потрапила донька Лiлiт на iм’я Еноя. Саме вона й стала предком усiх перевертнiв, що чигають на свою здобич у нiчних хащах пiд час повного мiсяця.

– Цiкаво. Нiколи не чув про цю твою Лiлiт, – здивувався Семен.

– Ти, ясний пане, багато про що не чув, – вiдмахнувся Микита i продовжив: – Лiкантроп – це зло в чистому виглядi. Велетенськiй звiр iз розумом людини, метою якого е лише одна дiя – убивство. Вiн очiкуе на свою жертву терпляче, а убивае жорстоко.

Вiн терзае плоть жертви, як справжнiй вовк, а вистерiгае ii, як надiлена розумом людина. Виникае питання: звiдки ж узялось це породження темряви?

– Звiсно, виникае.

– А постало воно вiд прокляття! Той, хто продав душу дияволу й отримав вiд нього мазь для перетворення, приречений довiку блукати ночами в пошуках кривавоi жертви. Удень вiн схожий на звичайну людину, хоча й повнiстю не може приховати своеi сутi.