На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Крос у небуття» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Легкое чтение, Боевики, остросюжетная литература, Криминальные боевики. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Крос у небуття

Автор
Дата выхода
07 июня 2021
🔍 Загляните за кулисы "Крос у небуття" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Крос у небуття" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Юрий Сорока) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
…Кам’янець-Подільський, середина 90-х років минулого століття. Старовинне місто над Смотричем стало ареною кривавих розбірок між представниками місцевого криміналітету. Під час однієї з таких розбірок автомобіль летить у безодню, несучи у собі страшний вантаж – три трупи. Саме ця подія стає відправним пунктом сповненої драматизму гонитви оперативника Андрія Соколовського за озвірілими від крові та безкарності бандитами. Сповнений несподіваних поворотів сюжет, сумні українські реалії 1990-х та одвічна боротьба добра і зла очікують читача на сторінках роману, який заснований на реальних подіях.
«Крос у небуття» у конкурсі «Коронація слова» 2020 року виборов відзнаку «Золотий пістоль» від А. Кокотюхи, диплом фіналіста і 4 місце в загальному заліку.
📚 Читайте "Крос у небуття" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Крос у небуття", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
– От тiльки не потрiбно заздрити!
Соколовський пiдтяг до себе рожевий телефонний апарат, прикрашений трiщиною, яка проходила через увесь корпус i була недбало залiплена блакитною iзоляцiйною стрiчкою. Швидко набрав номер. За хвилину вже записував щось на листку паперу. Даiшники спрацювали як нiколи оперативно – по номеру втопленого автомобiля вже було встановлено мiсце його реестрацii й даннi господаря. Андрiй подякував i поклав трубку.
– Так, початок маемо. Потрiбно дочекатися, коли будуть готовi фотографii трупiв i можна вирушати за першою адресою.
Забузький простягнув руку й пробiг текст на папiрцi.
– Це недалеко, прокатаюся. Коли фотографii будуть?
– Степанович говорив, що експерти клялися до чотирнадцятоi привезти.
– Побачимо, – флегматично мовив Забузький i вiдкинувся на спинку крiсла, розглядаючи дерева у мiському парку за давно не митим вiкном. – Весна прийшла, сади зеленi… Ех, на природу б зараз!
У дверi постукали.
– Увiйдiть.
На порозi з’явився молодий лейтенант, якого Андрiй знав досить вiдносно.
– Дозвольте? Лейтенант Барминський, я…
– Та заспокойся, лейтенанте, тут усi своi, – Забузький пiднявся i простягнув прибулому руку. – Федiр.
Барминський нiяково посмiхнувся. Вiн зачинив дверi, мимоволi затримавши погляд на плакатi, пiсля чого пiдiйшов до Забузького й потиснув йому руку:
– Василь.
– Так краще, Василю. Кажи, по що прийшов.
– Менi у черговiй частинi сказали, що тут я можу знайти капiтана Соколовського.
Андрiй пiдняв правицю зi стисненим кулаком, вдарив себе нею у груди на манер римського легiонера i з пафосом кинув:
– І ти бачиш його на власнi очi! Що хотiв?
Лейтенант, потроху освоюючись, вiдшукав стiлець, сiв на нього i зняв форменого картуза.
– Спека у вас.
– Не повiриш, у нас тут завжди спека. Навiть на Рiздво, – вставив своi п’ять копiйок Кондратишин.
– Як i у нас. Я, власне, по якому питанню. Моя дiльниця, крiм iншого, охоплюе таке собi село Колибаiвка. Я тут випадково почув про вашу машину з рiчки. Там був бiлий «Форд»?
– Так! – Андрiй насторожився.
– Номер який?
Забузький поглянув на папiрець, взятий у Андрiя, i прочитав номер машини. Лейтенант з посмiшкою зiгнув голову.
– Я знаю цю машину. Вони у нас, в Колибаiвцi, хату наймали. Чим займалися – не знаю. Тут, у Кам’янцi крутилися.











