Узурповані життя І. Фантастичні пригоди князя Мороку, людей і потойбічних

Інколи в iх розпорядження потрапляв водяний млин. Саме останнiй i викупив два роки тому Хвиля, аби хоч трохи прикрасити життя комерцiйною складовою. У глибинi душi Якову те було не треба. Вiн придбав млин, бо того потребував статус. Насправдi ж, його думки цiлком поглинули мандри й вiйськова справа. Хвиля бажав прожити життя лицаря, але саме такий шлях i довiв його курiнь до загибелi, а Якова – до чахотки та згодом – до Перехрестя.

* * *

Коли Тар умостився, серед спустiлого Затоцького куреня, який i досi пустував з низки несуттевих причин, до його навiдався Гармак, сiчовий писар.

– Що сталося? – запитав князь, перекрутившись на iнший бiк, аби бачити писаря.

Кругловидий присiв навколiшки бiля лiжка. Тар здивувався. Те не дуже походило на манери Кирила Гармака, писаря i другоi людини на Сiчi. Тож, аби не видати подиву i зацiкавленостi, вочевидь, у цiкавiй справi Тар, потерши, знов заплющив очi.

– Когут! – викрикнув пошепки Гармак та почав смикати удавано незацiкавленого Тара, аби останнiй швидше просинався. – Когута прокляли.

– Та невже?

– Ось тобi хреста.

Гармак наспiх перехрестився, вiд чого ледь не впав.

– Тiло пала? Гарячка? – сонно уточнив князь.

– Де там, – писар махнув рукою. – Вiн пити не може.

– То треба до того менше було, – пасивно протягнув Тар, досi не бажаючи пiдводитись.

– Ти не розумiеш! – спалахнув писар.

Але Тар вiдсiк.

– То поясни.

Гармак пiдвiвся, у колiнах затрiщали кiстки. Кругловидий щось буркнув на той рахунок, а потiм швидко вмостився на лiжко бiля нiг князя. Кирило вирiшив усе ж пояснити детальнiше, бо було схоже, наче Якiв й справдi не мiг повiрити у прокльон.

– Як Іван якого глечика вiзьме, – почав Гармак. – У тому вода на пiсок перетворюеться. І не тiльки вода. Навiть кров у м’ясi чи молоко. А як iншому дають, то знов усе стае, як зазвичай. Намагалися, аби хтось другий йому до рота рiдину налив – де там, усе марно.

– Івану бiльше б було до вподоби аби вона на горiлку перетворилася? Або ж як у текстi Ігерилексii – на вино?

– Це не жарти, Якове!

– Та бачу, – Тар вирiшив, що треба бути серйознiшим i запитав. – Що робити вирiшили?

– Не знаемо. Дiвчину йому привели, аби поки…

Писар обiрвався. Вiн зрозумiв, що видав страшенноi таiни. Жiнки на Сiчi були пiд суворою забороню, то ж князь хижо зиркнув на Гармака.