Син

Вона зiбрала заповненi папери, склала iх у течку, яку залишила дорогою в приймальнi, i вiдвела нового пожильця до комiрчини на другому поверсi.

– Сподiваюсь, ти не з параноiкiв, що бояться носити вживаний одяг, – сказала вона i повернулася до новачка спиною, доки вiн скидав пальто i вбирався в запропонований йому одяг та взував кросiвки.

Вона зачекала, доки вiн кашлянув, i обернулася. Дивне враження: у блакитному светрi та джинсах вiн видавався вищим i стрункiшим. І не таким худим, як до того, в довгополому пальтi.

Вiн подивився на своi простенькi синi кросiвки.

– Так, – сказала Марта. – Взуття безпритульних.

Великi партii синiх кросiвок були пожертвуванi рiзним благочинним органiзацiям у 1980-тi роки норвезьким вiйськом зi складських надлишкiв, i ця взувачка вiдтодi зробилася прикметою наркоманiв i бездомних.

– Дякую, – промовив вiн тихо.

Власне, до психотерапевта Марта вперше змушена була звернутись через одного пожильця, що не став iй дякувати. То було не перше i не останне в нескiнченнiй низцi «неподяк» вiд людей, котрi, самi себе знищуючи, якось iще iснують лише завдяки соцiальнiй державi та рiзним благочинним органiзацiям, на ганьблення i паплюження яких тi ж таки наркомани гайнують бiльшiсть свого часу поза кайфом.

Вона тодi зiрвалася. Сказала йому: нехай iде пiд три чорти, якщо йому не подобаеться розмiр одноразового шприца, який вiн отримуе безкоштовно, i нехай iде в свою кiмнату, за яку шiсть тисяч крон на мiсяць сплачуе соцiальна служба, щоб вiн там накачувався наркотиками, кошти на якi вiн здобував викраденням велосипедiв по всьому кварталу. До своеi скарги на Марту той пожилець долучив iще iсторiю свого нещасливого життя на чотирьох сторiнках. Вона змушена була вибачитись.

– Ходiмо, я вiдведу тебе у твою кiмнату, – сказала вона новачковi.

Дорогою на другий поверх вона показала йому ваннi кiмнати i туалети. Повз них дибали чоловiки з осклянiлим поглядом.

– Ласкаво просимо в головний супермаркет наркотикiв Осло, – сказала Марта.

– Тут? – запитав хлопець.

 – Ви дозволяете наркоторгiвлю?

– Суворо за правилами Центру – нi. Але ж очевидно: якщо ти вживаеш наркотики, вони у тебе е в тiй чи iншiй кiлькостi. І я кажу тобi про це, бо тобi варто знати, що ми не перевiряемо, тримаеш ти у себе один грам чи кiлограм. Ми не контролюемо того, що купуеться i продаеться в кiмнатах. Ми заходимо всередину, тiльки якщо пiдозрюемо факт зберiгання зброi.

– А ii тут зберiгають?

Вона глянула на нього скоса.