Син

На тумбочцi лежала Бiблiя, на столi – одноразовий шприц у неторканiй пластиковiй упаковцi, на стiльцi – бiла сорочка. Оце й усе. Проте наглядач за спиною у Франка констатував очевидне:

– Його тут немае.

Франк подивився на годинник. Дверi камер не будуть вiдiмкненi ще чотирнадцять хвилин. Таким чином, вiдсутнiй в’язень не може перебувати в жодному iз загальних примiщень.

– Мабуть, вiн залишив свою камеру, коли Йоганнес вiдiмкнув усi дверi вчора ввечерi з диспетчерськоi, – припустив Голдсруд, стоячи в дверях.

– Боже милостивий! – прошепотiв Харнес i за звичкою притиснув пальцем перенiсся, нiби поправляючи окуляри, що там сидiли, аж доки вiн торiк сплатив п’ятнадцять тисяч крон готiвкою за лазерну хiрургiю в Таiландi.

– Стули пельку, – прошипiв Франк. – Вiн не проскочить повз охоронцiв. Вiн iще десь тут. Голдсруде, пiдняти тривогу! Блокувати всi без винятку дверi – нiхто не заходить i не виходить!

– Але я маю вiдвезти своiх малих до…

– Включаючи тебе.

– А як бути з полiцiею? – похопився один iз спiвробiтникiв в’язницi.

– Нi! – гаркнув Франк. – Лофтус iще на територii Статена, я сказав! Нiкому нi звуку!

Арiлд Франк люто зиркнув на старого. Вiн замкнув за собою дверi, попередньо переконавшись, що поблизу немае нiкого з тюремноi обслуги.

– Де Соннi?

Йоганнес лежав на своему лiжку, протираючи очi вiд сну.

– Хiба вiн не в своiй камерi?

– Ти сам знаеш, що його там немае.

– Тодi вiн, мабуть, утiк.

Нахилившись, Франк схопив старого за футболку i «за петельки» притягнув до себе.

– Проковтни своi смiшки, Йоганнесе! Я знаю, що охорона за межами корпусу нiчого не бачила, так що вiн мае бути десь тут. І якщо ти зараз не скажеш менi, де вiн е, можеш забути про лiкування свого раку.

Франк помiтив вираз здивування на обличчi старого.

– А! Не тiш себе iлюзiями про лiкарську таемницю – у мене скрiзь очi i вуха. То де вiн може бути?

Франк вiдпустив Йоганнеса, i той упав головою на подушку. Старий пригладив свое рiденьке волосся i зчепив долонi за потилицею.

– Знаеш, гере начальнику, що? Я думаю, що прожив достатньо. На волi нiхто мене не чекае. А моi грiхи менi тепер вiдпущенi, так що вперше я маю нагоду пiти нагору, а не пiд спiд. Може, менi слiд-таки цим скористатися, доки е шанс? Як гадаеш, гере начальнику?

Арiлд Франк скреготнув зубами так, що мало пломби не повилiтали.

– Я гадаю, Йоганнесе, що жоден з твоiх грiхiв не був вiдпущений.