Привид

Його важкi, вкритi чорними плямами дерев’янi бруси випромiнювали солiднiсть та надiйнiсть: такий собi непорушний оплот, пристанище вiд злих духiв та стихii. Але цього було явно замало. Бо сусiднi будинки являли собою великi, позбавленi елегантностi вiлли, що зазнавали постiйного покращення й розширення. Ойштайн, позначена в його телефонi як «О», сказала колись, що колоди, з’еднанi зарубкою, були виразом буржуазноi туги за природою, простотою та заможнiстю. Але те, що побачив перед собою Харрi, являло собою хворобливий вираз збоченостi, таку собi фортецю, що мала захищати родину вiд облоги серiйних убивць.

Харрi пiдiйшов до дверей i натиснув на кнопку дзвiнка.

Всерединi почулися важкi кроки. І Харрi збагнув, що спершу мав би зателефонувати.

Дверi вiдчинилися.

Чоловiк, що перед ним з’явився, мав бiлявий чуб. То був чуб, який в молодостi був густий i, безсумнiвно, забезпечував своему господарю благоволiння жiнок. Тому власник чуба прихопив його з собою i в зрiлий вiк, сподiваючись, що коли чуприну трохи скучерявити й пiдпушити, то ефект буде не гiршим, анiж у молодостi.

На чоловiковi була добре випрасувана блакитна сорочка, i Харрi спало на думку, що у своiй молодостi цей чоловiк носив таку ж саму.

– Слухаю, – сказав чоловiк. Вiдкрите добродушне обличчя. Очi дивляться так, наче увесь час iм доводилося бачити лише приязнь i доброту. На нагруднiй кишенi – маленька вишита фiгурка гравця в поло.

Харрi вiдчув, що в ротi у нього пересохло. Вiн зиркнув на пластинку з iм’ям власника будинку.

«Ракель Фауке».

Однак замiсть Ракель на порозi стояв оцей чоловiк з привабливим, але безвольним обличчям i тримав рукою дверi так, наче цей будинок належав йому. Харрi знав, що мае декiлька варiантiв початкового гамбiту, але вiн зупинив свiй вибiр ось на якому:

– А ви хто такий?

Чоловiк на порозi сотворив такий вираз обличчя, який Харрi нiколи б не вдалося вiдтворити: незнайомець насупився i посмiхнувся одночасно.

– Оскiльки ви – надворi, а я – в хатi, то було б природнiше, коли б ви першi сказали менi – хто ви такий. І що вам потрiбно.

– Воля ваша, – погодився Харрi, гучно позiхнувши. «Знову спати хочеться. Це часовий зсув винуватий, а що ж iще?» – Я прийшов сюди поговорити з жiнкою, чие iм’я викарбуване на табличцi пiд дзвiнком.