Привид

Вiн мав вражаючий вигляд: сильний, загрозливий, небезпечний i готовий до нападу. Як на кiношнiй афiшi. Невдовзi у нього з’явиться татуювання, яке засвiдчить, що вiн убив спiвробiтника полiцii.

Вiн пiдiйде до нього ззаду. Зробить крок уперед. Лiвою рукою схопить за волосся i смикне голову назад. Потiм притисне вiстря ножа з лiвого боку шиi, простромить шкiру i проведе ножем дугу через усю горлянку, у формi пiвмiсяця. Ось так.

Серце його жертви викине iз рани цiлий водоспад кровi; та пiсля того, як воно вдарить три рази, потiк кровi ослабне, а мозок того чоловiка вже буде мертвий.

А тепер склади нiж, опусти його до кишенi i йди геть, швидко, але не надто швидко. Нiкому не дивися в очi. Просто йди зi спокiйною душею.

Сергiй ступив крок назад. Випрямився, вдихнув. Уявив собi цю сцену. Видихнув. Повернув лезо проти свiтла так, що воно дивовижно блиснуло, наче дорогоцiнна перлина.

6

Беата й Харрi вийшли з вулицi Гаусманнс-гате, звернули лiворуч, обiгнули рiг будинку i пройшли повз мiсце, де спалили будинок.

Серед купи уламкiв там i досi валялися друзки закiптюженого скла та обсмаленi пожежею цеглини. А поза спаленим будинком виднiвся зарослий схил, який тягнувся до рiчки. Харрi помiтив, що з тильного боку будинок Олега не мав дверей i що, за вiдсутностi iншого виходу, з будинку можна було втекти через пожежнi сходи, котрi починалися на горiшньому поверсi.

– А хто мешкае в сусiднiй квартирi? – спитав вiн Беату.

– Нiхто, – вiдповiла вона. – Там порожнi офiснi примiщення.

Колись там була редакцiя «Анархiста» – невеличкоi газети, яка…

– Знаю, знаю. То було непогане видання для спортивних болiльникiв. Тi, що вели там роздiл культури, працюють тепер на великi газети. Дверi до колишнього офiсу були вiдiмкненi?

– Вибитi. І, напевне, пробули в такому станi досить довго.

Харрi поглянув на Беату, i та з винуватим виразом обличчя кивком голови пiдтвердила те, про що йому й питати не треба було: хтось мiг проникнути до квартири Олега i вибратися з неi непомiченим.

Знову Харрi шукае соломинки, за якi можна вхопитися.

Вони зiйшли до стежини, яка тягнулася берегом Акерсельви. Харрi помiтив, що в цьому мiсцi рiчка була достатньо вузькою, щоби хлопець з гарною кидальною навичкою i сильною рукою мiг запросто перекинути пiстолет на протилежний берег.

– Якщо ви й досi не знайшли пiстолета… – почав був Харрi.

– Обвинувачу не потрiбен пiстолет, Харрi.

Вiн кивнув. Обвинувач мае у своему розпорядженнi рештки пострiлу.