Привид

* * * * *

Бiсовi церковнi дзвони! Татку, чи бачиш ти усiх отих так званих близьких родичiв, що зiбралися бiля моеi труни? Вони плачуть крокодилячими сльозами, а на iхнiх скорботних пиках написано: «Густо, чому ж ти так i не навчився бути таким, як ми?» Гей ви, мерзотнi, впевненi у своiй правотi лицемiри! Не навчився, бо не змiг! Не змiг бути таким, як моя прийомна мати – недоумкувата зiпсута дурепа, яка тiльки й знае, що розпатякуе про те, яке все навкруг чудове – треба лише читати правильнi книжки, слухати правильного гуру й споживати правильнi трави – чорти б iх забрали.

А коли хтось руйнував оту плутану мудрiсть, на яку вона купилася, то вона завжди ходила однiею й тiею ж самою картою: «До чого ж ми докотилися: вiйни, несправедливiсть, люди розучилися жити в гармонii з самими собою». Затям три речi, дiвчинко. Перше: вiйна, несправедливiсть, вiдсутнiсть гармонii – це природно. Друге: ти – найменш гармонiйна з усiеi вашоi огидноi сiмейки. Тобi хотiлося лише того кохання, в якому тобi було вiдмовлено, а на те кохання, яке тобi виявляли, тобi було начхати, ти його впритул не помiчала. Вибачте, Рольфе, Штайне та Ірен, але в ii душi було мiсце лише для мене. Що робить пункт третiй ще цiкавiшим: я нiколи тебе не кохав, дiвчино, хоч як би тобi не здавалося, що ти мое кохання заслужила. Я називав тебе мамою тому, що тобi це було приемно, а менi спрощувало життя. Коли я зробив те, що зробив, це сталося через те, що ти дозволила менi це зробити, а я не мiг стриматися. Бо такий я е.

Рольфе, ти, принаймнi, сказав менi, щоби я не називав тебе татком.

Ти й справдi намагався любити мене. Але природу не обдуриш: ти збагнув, що бiльше любиш свою рiдну плоть та кров – Штайна та Ірен. Коли я сказав iншим людям, що ви – моi прийомнi батьки, я помiтив поранений вираз в очах у мами. І ненависть у твоiх. Не тому, що слова «прийомнi батьки» зменшили тебе до розмiру тiеi единоi функцii, яку ти виконував у моему життi, а тому, що я завдав душевноi рани жiнцi, котру ти – незрозумiло за що – кохав. Гадаю, ти був достатньо чесним, щоби побачити себе таким, яким бачив тебе я: iндивiдом, котрий, отруiвшись власним iдеалiзмом, в якийсь момент свого життя зобов’язався виростити дитину-пiдкидька, але невдовзi зрозумiв, що на його банкiвському рахунку утворився дефiцит. Щомiсячноi суми, яку тобi виплачували за мое виховання, не вистачало для покриття реальних витрат. Згодом ти виявив, що я перетворився на зозуленя в чужому гнiздi. А потiм я пожер усе. Все, що ти любив.