Кров на снігу ІІ: Ще більше крові

Кров на снiгу ІІ: Ще бiльше кровi

Ю Несбьо

Норвежець Ю Несбьо (нар. 1960 р.) у себе на батькiвщинi спочатку став вiдомим як економiчний оглядач (закiнчив Норвезьку школу економiки), потiм як рок-музикант i композитор популярноi групи «Di Derre», а наприкiнцi 90-х ще i як письменник, автор серii романiв про полiцейського Харрi Холе. Перший з романiв серii – «Нетопир» (1997) – був визнаний кращим детективом Скандинавii, удостоiвся у критикiв звання «миттевого бестселера» й принiс авторовi престижну премiю «Срiбний ключ».

У видавництвi «Фолiо» вийшли друком книжки Ю Несбьо «Нетопир», «Червоногрудка», «Безтурботний», «Привид», «Мисливцi за головами», «Таргани», «Леопард», «Снiговик», «Пентаграма», «Полiцiя», «Спаситель», «Син», «Кров на снiгу».

Що чекае на кiлера-невдаху, який власноруч не в змозi вбити людину i йому самому доводиться переховуватися вiд кулi найманого вбивцi? Звичайно ж смерть. Однак Бог чомусь пожалiв Ульфа i дав йому шанс вижити, ба бiльше – на Далекiй Пiвночi, серед саамiв, вiн знайшов свое кохання й навiть родину.

Украiнською друкуеться вперше.

Ю Несбьо

Кров на снiгу ІІ

Ще бiльше кровi

Роздiл 1

З чого почати цю оповiдку? Я охоче почав би з того, що започаткувало всi подii. Але менi не дуже вiдомо, де iхнiй початок. Так само, як будь-хто в цьому свiтi, я небагато знаю про iстиннi причинно-наслiдковi зв’язки у своему життi.

Може, почати з того, як я усвiдомив, що у футболi я серед однокласникiв аж на четвертому мiсцi? Чи з того, як Бассе, мiй дiд, показав менi малюнки – своi власнi малюнки собору Саграда Фамiлья? Чи з того, як я вперше затягнувся цигаркою i вперше послухав пiсню групи «Grateful Dead»? Чи з того, як я прочитав Канта в унiверситетi та вирiшив, буцiмто зрозумiв його? Чи з того, як я продав першу дозу анашi? Чи з того, як поцiлував Боббi, що насправдi була дiвчиною, чи коли вперше побачив мале, зморщене i нестерпно верескливе створiння, якому судилося потiм називатись Анною? Чи, може, з того, як я сидiв у смердючiй пiдсобцi у Рибалки, а вiн розповiдав, яких вiн волiе вiд мене справ? Я не знаю.

Отже, чому б менi не почати просто тут, посеред усiеi плутанини – у тому мiсцi i в той час, коли доля зробила паузу, щоб вiддихатися. На якусь мить менi здалося, що я в путi, а водночас – у кiнцевому пунктi.