Леопард

Ми просто забули про тебе, Харрi. Таке трапляеться, коли ти вiд’iжджаеш у… – Вiн склав губи трубочкою й смiшно вимовив: – Гонконг!

– Агов, там… – почулося iз заднього сидiння. – Якщо ви добалакали, може, ми рушимо?

Загорiлося зелене, й Ейстейн додав газу.

– То ти прийдеш? Додому до Валянка?

– Там так тхне, Ейстейне.

– Але у нього холодильник набитий напхом.

– Даруй, не в гуморi я для вечiрок.

– Не в гуморi для вечiрок? – здивувався Ейстейн i стукнув долонею об кермо. – Що ти знаеш про те, у якому гуморi треба бути на вечiрцi, Харрi? Ти ж завжди уникав усiх вечiрок.

Пригадуеш? Ми купили два пива, зiбралися iхати до когось додому у Нурдстранн, там ще дiвок до бiса було. Аж раптом ти пропонуеш, щоб ти, я та Валянок поiхали у штольнi й нажлуктилися там утрьох.

– Агов, до аероекспреса не цим шляхом… – верескнув голос на задньому сидiннi.

Ейстейн знову загальмував на червоне, прибрав з обличчя свое рiденьке волосся, що дiставало йому до плечей, i обернувся до заднього сидiння:

– Отам ми й залишились.

Нажлуктилися, як свинi. І раптом вiн затягуе «No Surrender»[42 - Тербовен Йозеф – рейхскомiсар Гiтлера у Норвегii пiд час Другоi свiтовоi вiйни.], а Валянок почав жбурляти в нього порожнiми пляшками.

– Послухайте-но, – проскиглив чоловiк, тицяючи пальцем у скельце годинника «Таг Хоер». – Менi конче потрiбно встигнути на останнiй лiтак до Стокгольма.

– Гарно було бiля штолень, – додав Харрi. – Найкращий краевид на мiсто.

– Еге ж, – згодився Ейстейн. – Якби союзники лише спробували, нiмцi б iх усiх уколошкали.

– Авжеж, – усмiхнувся Харрi.

– Розумiеш, ми заприсяглися, й обiцянки нiхто ще не зраджував, – нi вiн, нi я, нi Валянок, – пояснив Ейстейн чоловiковi у костюмi, котрий вiдчайдушно вдивлявся у темряву за склом, силкуючись побачити вiльне таксi. – Якщо прийдуть цi бiсовi союзники, ми iх усiх поб’емо на решето. Отак! – Ейстейн пiдняв уявного автомата й, нацiлившись на чоловiка, натиснув на спуск. Чоловiк iз жахом глянув на пришелепуватого водiя й аж заквоктав, так що дрiбнi краплини слини крапнули на вiдпрасованi чорнi штани.

І, судомно зiтхнувши, розчахнув навстiж дверцята й вивалився у дощ.

Ейстейн розреготався.

– Ти засумував за домiвкою, – сказав вiн. – Тобi знову захотiлося танцювати з Кiллер Квiн у ресторанi «Екеберг».

Харрi засмiявся й захитав головою. У боковому склi вiн зауважив, що чоловiк кинувся у бiк Нацiонального театру.

– Це через мого батька. Вiн хворiе. Йому небагато лишилось.