Леопард

І щоб ви мали змогу повернутися iз чистим сумлiнням i почуттям виконаного обов’язку. Щоб ви бiльше не вскочили в халепу на сходах, а я мав змогу спати спокiйно, не боячись, що ви приведете моiх позикодавцiв просто до мене.

Вона глянула на нього. Обличчя суворе й аскетичне, але очi смiються, мовляв, не треба ставитись до всього так серйозно. Чи, радше, менi все по цимбалах.

– Стривайте. – Кая, вiдкривши торбинку, вийняла маленьку червону книжечку й простягла йому. Їй кортiло подивитись, яке враження на нього це справить.

– Трясця, як же скидаеться на мiй справжнiй паспорт…

– А це саме вiн.

– Дивно, що вiддiлу вбивств стало на нього коштiв.

– Ваш борг трiшки подешевшав, – збрехала вона, – менi зробили знижку.

– Тiшуся за вас. Але я не збирався до Осло.

Кая пильно глянула на нього. Їй не хотiлося цього говорити. Але iншого виходу не було. Вона змушена розiграти останнiй козир, що його Гуннар Хаген радив приховувати до останнього, якщо упертюх виявиться геть нестерпним.

– Є ще дещо, – мовила вона, збираючи всю свою мужнiсть.

Харрi звiв брову, мабуть, вiдчув щось у ii iнтонацii.

– Йдеться про твого батька, Харрi. – Вона вiдчула, що iнстинктивно перейшла на «ти», водночас запевняючи себе, що вона цiлком щира, а не намагаеться вразити спiврозмовника.

– Про батька? – перепитав вiн, нiби дивуючись, що той у нього е.

– Так, ми зв’язалися з ним, бо сподiвалися, що вiн знае, де ти. Виявляеться, вiн хворий.

Вона сидiла, втупивши погляд у стiл.

Чула, як вiн дихае. Голос знову захрип.

– Важко?

– Так. Менi прикро, що ти дiзнався про це саме вiд мене. Вона досi не наважувалася пiдвести на нього погляд. Було нiяково. Вона чекала. Слухала торохкотiння кантонського дiалекту, що лунало з телевiзора за стiйкою Лi Юаня. Вона ковтнула слину й чекала. Їй конче треба поспати.

– Коли лiтак?

– О восьмiй, – вiдповiла Кая. – Я заiду по тебе сюди за три години.

– Я дiстануся до аеропорту своiм ходом.

Вiн простяг iй руку. Вона запитально глянула на нього. – Менi для цього знадобиться паспорт. А тобi слiд попоiсти. Бо зовсiм охлянеш.

Вона завагалася, але вiддала паспорт i квиток на лiтак.

– Я довiряю тобi, – мовила вона.

Вiн глянув на неi вiдсутнiм поглядом.

І пiшов геть.

Годинник над виходом на посадку С4 в аеропорту Чхеклапкок показував за п’ятнадцять восьму, й Кая була на межi вiдчаю.