Ім’я рози

Зрозумiвши, що iншi позначки означають залу або коридор бiблiотеки, я насмiлився попрохати детальнiших пояснень щодо сих останнiх distinctiones[63 - Тут: позначок (лат.).]. Малахiя зиркнув на мене суворо:

– Може, ви не знаете, або ж забули, що входити до бiблiотеки дозволено лише бiблiотекаревi. А отже, цiлком слушно i достатньо, аби лише бiблiотекар умiв розшифрувати цi позначки.

– А за яким порядком наведено книги у цьому списку? – спитав Вiльям. – Це не схоже на предметне упорядкування.

Вiн не згадав порядок за авторами, вiдповiдно до лiтер абетки, бо спосiб цей почали застосовувати лише недавно, а отже, вiн ще був не вельми поширений.

– Своiм корiнням бiблiотека сягае в глиб часiв, – мовив Малахiя, – i книжки рееструють в мiру iх придбання чи одержання в дар, коли вони опиняються у наших мурах.

– Серед них важко знайти потрiбне, – зауважив Вiльям.

– Досить, щоб бiблiотекар вивчив перелiк напам’ять i знав, коли надiйшла кожна книжка. Що стосуеться iнших ченцiв, то вони можуть покластися на його пам’ять, – вiн немовби мав на увазi не себе, а когось iншого; i я зрозумiв, що говорив вiн про посаду, яку в той момент недостойно обiймав, але яку до нього обiймала сотня iнших, уже померлих монахiв, що передавали один одному своi знання.

– Зрозумiло, – мовив Вiльям. – Отже, якби я шукав щось про пентакль Соломона, не знаючи достеменно, що саме, ви б могли сказати менi, що про це мовить книга, назву якоi я оце прочитав, i знайти ii на горiшньому поверсi.

– Якби вам справдi треба було дiзнатися щось про Соломонову зiрку, – мовив Малахiя, – то перш нiж дати вам цю книгу, я б волiв порадитися з настоятелем.

– Я оце прознав, – сказав тодi Вiльям, – що недавно переставився один з ваших найталановитiших мiнiатюристiв. Абат стiльки розповiдав менi про його майстернiсть. Чи не мiг би я подивитись на кодекси, якi вiн iлюстрував?

– Адельм з Отранто, – сказав Малахiя, недовiрливо дивлячись на Вiльяма, – з огляду на молодий вiк, працював лише з маргiналiями.

Вiн мав дуже жваву уяву i з вiдомих речей умiв складати речi невiдомi й дивовижнi, примiром, сполучаючи людське тiло з кiнською шиею. Але онде його книги. Його стола ще нiхто не рухав.

Ми пiдiйшли до робочого стола Адельма, на якому лежали щедро розписанi сторiнки з Псалтиря. То були аркушi якнайтоншого сирiвця – царя над пергаменами, – й останнiй був усе ще прикрiплений до стола.